Завантажити

Стиль препарованих вчених.
(Вправно чужинський табун
нам потоптався по генах...) ..

Іконописні корови,
Душ пересохлі макети.
Барви скульптурної крові.
Суміш мистецтва з клозетом.

Творять майстерню надій
три донкіхоти-сміливці.
Більшість висиджує гній
в мешті спокійного вбивці.

Князь — вперекір саранчі —
ший перепустку «Вічність»:
Охлос мурує вночі
звихне ний рай механічний.

Вже возвеличено мур:
той, що невіглас посів.
Сутінки царських культур.
Вихід ідейних борщів.

2
Вчора ін'єкцій від кав
стане долізти до ліжка.
Люто «Кобзар» потоптав
завтра якийсь перебіжчик.

Вчора в ротонді нічній
вдушено пана де Сада.
Мстиво крокує на бій
жертви залізна бригада.

Стогне вчорашній канон,
наче барокова дівка.
Та не весною й вином —
кров'ю залита долівка.

Сильний косарю! Зруйнуй
зону вінків з кокаїну!
Архістратиже! Рятуй!
Божу невинну дитину!

3
Хай нажене мольфар вітру
для грозового пересіву!
Нині розщеплення квіти
справно зростають в прогресії...

У механічнім раю
пісню у землю зарито.
Вже й деструктивний Камю
милом, блискітками вкритий.

І наймодерніші шви —
нуль проти розпаду золота!
В серці старечім знайшли
рану, словечком наколоту.

Траурні розчини де?
Дано потрійними дозами!
Янгольський хлопчик іде,
в кожному вбивцю підозрює.

В кобзі, в скульптурі, в тобі
міцно зачаєний злочин.
Грає лакей на трубі
завтрашніх жертвоприношень...

4
Слава робила щасливими,
може, відсоток лаврованих.
Колос, розмножений брилами,
стане історії дровами.

Губи стягнути сполучником.
Біль поєднати з мімозою.
Долю з білком — її злучником
топче бацила корозії.

Стрілка повзе по годиннику
в строго зворотньому напрямі.
Смертну вакцину дам схимнику
задля взаємного вкраплення.


НАВКОЛІШКИ ДО ІДЕАЛУ
(цикл)

Мамі, Вірі Процюк

І
Скрегіт лжесвідчень понищ,
бо не вкладаються в титри.
Гріх клоунадних облич
нам запровадив лже-Дмитрій.

Стигми язичницьких грищ.
Блиск рівносяйної митри.
Лики із втоми відклич,
ликам знервованість витри.

Із катафалків «паром»
гуцул намощує любці.
Десь під несправжнім хрестом
хрестяться всі хрестолюбці.

Хвора Краса переляком.
Мізки розріджені файно.
Вже владарює під дахом
царство кривавої Панни:

ІІ
Там під тупіт порядності криз
маньяк свердлить очима пророчими.
Там постійно проводить Нарциз
перлюстрацію ласки дівочої.

Там малюють на скринях ляльки
замість власних маляток голубити.
Там старі платонічні жінки
гострять леза на душі пошлюблених,

Слово «честь» — там іменник абстрактний,
там скрижалі наповнені калом.
Провідний теоретик і практик —
святотатець з мертвотним оскалом.

ІІІ
Думаєш, легко мені
Всесвіт ліпити із вати?
Думаєш, легко мені
в кожному вірші вмирати?

Вчора, довірившись санові,
втямив, як мруть вінки,
як у одному Степанові
сховано три Процюки.

Завтра, під нашими фанами,
втямлю, упавши на брук,
як оживає в Степанові
інший, незнаний Процюк.

ІV
Добрий жалів кожну каку,
навіть останнього гамана.
Добрий отримав віддяку —
долі жахітливу ламану.

Чи в четвер, чи дівками, чи в Києві
мені жалю тягар пороблено?
Рукавичку мерзотнику кинути б,
а у мене й ненависть роблена...

Драматичний і проклятий Марку!
Почепи мою добрість на жердку.
У душі незаклеєну шпарку
зазирає печаль, як кокетка.

V
Мамо! ОРЮ ПЕРЕЛІГ.
Хочу, зрікаючись фікції,
аби відкинути зміг
галицькі псевдоамбіції.
Щоб не цуралися ми
жалю, сопілки, беріз,
аби не вкрили дими
те, що пан Біг нам привіз.
Щоби — не розпад й сльота,
а небожителі сіючі!
Щоби в'їжджати в міста;
кожній людині радіючи.

VI
Ввійду у автопортрет.
Піду від острова «Таня».
Піду туди, де поет
власне ім'я вчить напам'ять.

Вдарить в коріння криве
всегалактична гроза.
Щиро з-під вій попливе
патріархальна гроза.

У ПОШУКАХ ҐРААЛЯ
Несонетний вінок

1
Діву — квітку лелію — моліть,
бо крокуєм до незрячих лих.
Мо’ зладнає душу хтось із цих:
Елліненко? Прерафаеліт?

На ослоні дебати повій.
То треба хтіти чи могти?
(Атавічний тамбовський колій
відфасує вам грам доброти).

Дароносиць проект сатана
розробляє з цнотливої крові.
Конгруентний відбір полотна —
не мостини під щастя, хлопове...

2
АВТОПОРТРЕТ

І
Блеком арійських промов
нині довершено вінця.
І ризокрад-птахолов
вже не стриже під арійця
ні олімпійську модель,
ні праслов'янську відразу.

II
Цей старомодний модерн
здатний чимало відразу!
Цей недострачений птах
здатен вглиб моря пірнати
і дарувати дукати
тим, хто від щастя зачах.


III
Потім впаде долілиць
до смерекового краю
Полк сановитих блощиць
«Заупокій» проспіває.


3

Наливається зала пустельним смішком.
Сибарити і випари мусту.
Гості: біс, доктор Моро й нарком.
Давай свічі, льокаю Огюсте!..

Розгулялася зала як сто малярій.

читати