Дивна проза життя як поезія вулиць, Як безрука печаль давньоримських дівчат, Цмолить спірит і спирт із одного корита, Б’є у гонг почуттів, кличе юність назад.  20.07.2009 р.

Сонце світить Як прокажений Світить Своїми ранами.   Прокажений може кохатися Лише Із власними фантазіями, Залишаючи плями на ковдрі, Позбавляючи ковдру цноти. Прокажений може молити Про зцілення Лише мертвого ідола. Молитва прокаженого – – як кохання із...

Ця осінь як бурхливе море Із його нескінченною кількістю потопаючих алкашів Що мов джини надовго застрягли на дні пляшки Ось ось і я наче Рильський закутаюсь у жовтаве листя Вкриюсь снігами мов білим тілом коханої жінки Заляжу у якомусь саду посеред міста біля сивого дуба Й дивитимусь...

Недаром многих лет Свидетелем Господь меня поставил А. С. Пушкин Частина І Якась смутна і невесела осінь Зійшла, мов помаранча золота, Над Києвом, і олов’яні оси Дзижчали і співали з-за моста, Де вітер заплітав березам коси І цілував в розтулені вуста. (О спогади терпкі і непотрібні...

Як зараз бачу: з-за ріки — Дві кручі, наче маяки; Одна зелена, чорна друга. Чи літнє сонце, чи зав’юга, — Вони стоять собі віки. На чорній кручі чорний дуб, Як добрий воїн-вітролюб, Весь посмаглілий, обгорілий, Стоїть на кручі потемнілий. Кому б сказати все? Кому б? А тиха...

То ніч над нами чи істота чорна? На це ніхто б відповісти не зміг. І крутиться Земля, неначе жорна, І зорі перемелює на сніг. А десь хмільні й розморені, як завжди, Майбутнє нам віщують в напівсні. Ті блюдце крутять пальцями, ті з “Правди” Вичитують пророцтва голосні. Я ваші мудрі...

З біблійних мотивів Я духові серцем сказав: «Навіщо ти будиш мене серед ночі? Навіщо сі тихі уста розв’язав І речі надав їм пророчі? Оспалі тут люди, в них в’ялі серця, Народ сей не вдавсь на борця». Мій дух промовляє мені: «Ставай, вартовий, без вагання на чати!...

Роман «Пророк» - остання робота Олеся Ульяненка. Цей фрагмент 2009 року було опубліковано в альманасі Полтавського національного педуніверситету «Рідний край».