Завантажити

добру годину, мій згорточку! Ти щасливіший од мене!..
Йди, бо лиш там ти мої болі полегшити б міг
їх або справді ніхто, або той, хто завдав мені рани,
Як син Пелея колись, полікувати б зумів.
Лиш, замість допомогти, бува, не зашкодь ненароком, -
Над сподіваннями страх гору, як бачиш, бере, -
Щоб, розворушений, знову з-під попелу гнів не прорвався,
Кари тяжкої, гляди, вдруге на нас не наклич!
А коли, врешті, оселя моя тебе прийме гостинно
Й матимеш звичне своє в скриньці округлій житло,
Рідних братів своїх складених там за порядком побачиш -
їх я випещував теж пильним, безсонним трудом.
Інші - їх ціла юрба - про себе відверто говорять
Кожен із них на чолі свій заголовок несе.
Трьох - принишклих - побачиш там одаль, у закуті темнім,
Хоч їх наука - любов - перша наука для всіх.
їх ти або уникай, або, якщо вистачить духу,
Зважся Едіпа ім'я чи Телегона їм дать.
Лиш із тих трьох, якщо свого батька ти поважаєш,
Жодного не полюби, хоч і любити він вчить.
Про перевтілення є ще там книги - п'ятнадцять сувоїв
При похованні моїм вирвано їх із вогню.
їм ти від мене скажи, що й моєї долі обличчя
Нині б поповнить могло тіл перевтілених ряд.
Бо в одну мить неподібною стала до себе самої
Щойно щаслива була - вмита сльозами тепер.
Ще не одне б я доручення дав, лише б забажав ти,
Тільки боюсь, щоб тебе я не загаяв дарма.
Втім, якщо все, що згадую тут, понесеш із собою,
Хтозна, чи той посланець міг би двигнути тебе.
Довга дорога... Рушай! А я буду жить на краєчку
Світу й про землю свою снитиму в тій далині.

2
Неба та моря боги! Чи лишилося щось, крім благання
Згляньтесь на те неміцне, хвилями бите судно!
Не поспішайте, молю, приєднатись до Цезаря гніву
Часом карає один, інший - зласкавиться бог.
Дружня до тевкрів Венера була, Паллада - ворожа,
Йшов проти Трої Вулкан, обороняв - Аполлон.
Дбала про Турна, Енеєві - шкодила донька Сатурна,
Міццю Венери, однак, часто втішався Еней.
Грізний Нептун на Улісса обачного часто здіймався,
Збройна Мінерва ж не раз порятувала плавця.
Що ж заважає мені, хоч я не з героїв, чекати
Ласки прихильних богів, поки ворожі гнітять
Марно, нещасний, гублю ті слова! От мовлю, а хвиля
Важко шмагає мене - сіллю гіркою в уста.
Нот, жахний буревій, моїм благанням жбурляє,
Робить усе, щоб воно не досягнуло богів.
Видно, й вітри завзялись примножити карою кару -
Геть і вітрила несуть і молитви з моїх уст.
Лихо мені! То не хвилі - гори перекотом ходять!..
Гляну - здається, злетять до щонайвищих зірок.
Лихо! В яку глибочінь поміж хвиль западається море!
Гляну - здається, що там - темного Тартару дно!
Оком, куди не сягну, - довкіл лиш море та небо
Хвилями море грозить, небо - бовванами хмар.
А поміж ними в усю широчінь гудуть буревії
Хвиля не знає сама, хто нею править тепер.
Ось, набираючись сил, летить із багряного сходу
Евр, а назустріч йому з заходу рине Зефір.
Ось льодяний розшалівся Борей, посланець Ведмедиці,
Ось уже Нот запальний ставить усім їм чоло.
Вдатись до чого, чого уникати - й керманич не знає
Серед такої біди стало й мистецтво сліпим.
Гинемо, значить, усі... Ніяких надій на рятунок...
Поки те слово кажу, б'є мені хвиля в уста.
Скоро й на душу ляже вона - смертельну вологу
Я на півслові таки під час благань зачерпну.
Вірна дружина моя побивається лиш над вигнанцем,
Лиш про вигнання моє, зжурена, знає вона,
їй і не сниться, що ми - забавки в безкраї моря,
Що буревії нас б'ють, що переслідує смерть.
Добре, що я не дозволив жоні податись за мною -
Двічі б я мусив тоді звідати, що таке смерть.
Нині, хай згину, але ж, як їй не грозитиме лихо,
То в половині своїй все-таки буду живий.
Горе! Який то вогонь блискавиці шугнув поміж хмари!
І мовби тріснула вісь, аж колихнувся ефір.
Хвилі в боки корабля раз по раз так ударяють,
Наче об мури міські - пущене з пращі ядро.
Інший перед одинадцятим після дев'ятого рине
Вал - на таку висоту жоден іще не злітав.
Втім, я нг смерті боюсь - самого способу смерті
На суходолі б я був - смерть би дарунком назвав.
Є в тому благо, чи в суджений день, чи під лезом упавши,
Тілом у землю стійку, мов на спочинок, лягти,
Дещо сказавши своїм, сподіватись їх сліз на могилі,
А не піти у глибінь - пажерним рибам на корм.
Хай заслужив я на те, але ж інші є тут, окрім мене, -
Чи справедливо і їх разом зі мною карать
Тож, усевишні, і ви, лазурових вод охоронці,
Враз із висот і глибин не поривайтесь на нас!
Хай те життя, що Цезар зберіг мені гнівом найм'якшим,
Якось доставлю туди, де йому велено буть.
Хочете кари мені, на яку заслужив я, то знайте
З волі самого судді нижча від смерті вона.
Таж якби Цезар мене до сгігійських вод мав послати,
То не потрібна б йому ваша підмога була.
Повна ж у

читати