Завантажити

ксенофобією” (зрозуміло що міфічними) легше приховувати власну ницість й недолугість. Отримавши чергову сатанинську п`ятикутну зірку на погони й підвищившись таким чином в ранзі, нацьковані СБУшниками на патріотів оперативники та слідчі хвацько рапортували про викриття „банди вбивць-скінхедів”. Ой-ля-ля! І не соромно брехати?
Разом з Олександром, спочатку в жіночому корпусі Лук`янівської в`язниці, а потім і на лаві підсудних опинилась й „футбольна хуліганка” Дана. Я не був з ними знайомим особисто, тому відіслану „маляву” розпочав традиційним для скінів вітанням „Zig Hail”, а зміст виклав більш вживаною в їхньому середовищі російською мовою. Відповідь засоромила й неймовірно порадувала одночасно:
-Слава Україні! Вітаю братка! Чув про тебе чимало. Не дивуйся що тут знайомимось. Система нас боїться, але Україна все одно постане такою якою мусить бути”.
Ми листувались щоночі. Я розумів що опинившись в середовищі наркоманів, кримінальників, і схибивши, Олександр почувався гречаною зерниною, випадково потрапившою до миски з галушками, проте він відразу дав зрозуміти що очікувати від нього ножа в спину не доведеться. Загрожуючий карцером обмін „малявами” повернув мені віру. Де ж ти був братіку раніше? Як шкода що до арешту ми не були поруч. Стільки б скель зруйнували і прірв засипали. Згодом, трапилась нагода „налагодити шлях” і до Дани. Зворотня „малява” цілковито воскресила ледь тліючу в надрах душі надію:
-Hail! Мої найщиріші вітання тобі, Олесю! Як ся маєш? Як самопочуття? Сподіваюсь, що у тебе все гаразд, точніше, якнайкраще, як тільки може бути у в`язниці. Ще раз тобі дякую за підтримку, вона дуже доречна саме зараз. Так, я сама себе караю за те, що не відмовилась від ідей на суді. Але ж бо, коли б відмовилась, втратила б себе. Не можна ж бо бути „Юдою” лише раз на публіці. Чи стала б я під загрозою ув`язнення продовжувати триматись сповідуваних поглядів?! Відповім –ні. Я й не планую зрікатися того, заради чого я живу, чим дихаю, і що є метою усіх моїх дій. До того ж я прагну докласти сил до вдосконалення ”РУХу”, вивести його на більш глобальний рівень. Чистити треба наші ряди. Нехай буде один полк спартанців, аніж ціла армія калік! Між іншим, мені цікаво, хто дав вказівку „куму” „кріпити мене”? (мова йде про замовлення керівництвом СІЗО побиття Дани співкамерницями, котре унеможливилось виключно її фізичними здібностями). „Я тут кілька рядків звіршувала, дарую тобі:
Гомоніла! Про неволю свою гомоніла
Та скусала си губи у кров
Україно! Змордована моя Вкраїно!
Ти поругана й зганьблена знов.
Прокидайся, прокинься, моя Україно.
Підіймай своїх мужніх дітей.
Хай твій заклик від краю до краю долине,
Хай прокинеться віра у серцях людей.
Україно! О ненько моя Україно!
Я збуджу тебе кличем своїм
І у бої, у крові пекельній загину,
Аби зникли дроти, що над серцем твоїм.
Щоб завжди панувала у твоєму краї
Благодатна і вільна доба
Не холопи – господарі станемо, знаю,
Що звільниться навіки Україна моя!
Україно! Я твій вірний солдат, Україно!
Я тобі все що маю віддам.
Я загину. Я за волю безсмертну загину.
Та не дам подолати тебе ворогам.
Цілком і повністю віддана „РУХові” – Дана”.
Існують речі котрі годі пояснити словами. Попри незаздрісну реальність, Господь вкотре засвідчив власну любов, й переконав що весь боголюбивий український нарід є незнищенним, а ненависна вурдулакам Ідея Нації довічна. Шалійте кати, та пам`ятайте що ви дочасні. Не ви перші, проте ми власноручно покараємо вас і останніх. Завдані вами муки (рівно як і ув`язнення) минуться і забудуться. Очищаючи золото від зайвих домішок, майстер розтоплює його до рідкого стану. Горнило боротьби загартовує. Тремтіть приречені на зубний скрегіт й ковтання пекельної розпеченої сірки. Майбутнє все одно за нами.

ТЮРЕМНИЙ ПРЕС (БУВАЛЬЩИНА)
З достатньо відомих для всіх нас причин, підконтрольні Департаменту Виконання Покарань заклади (Слідчі ізолятори та Виправні Установи) приховують в своїх стінах від суспільства безліч цікавого, страшного й ганебного водночас. Спецконтингент (підсудні й засуджені) є найбезправнішими й найменше захищеними від свавілля громадянами. За моєї пам`яті скарги керівництву й прокурорам на зловживання адміністрацією своїм становищем жодного разу не давали позитивних наслідків. Бридке харчування, незадовільне медичне обслуговування, багатогодинне утримування в “боксах” (камерах очікування, де лави, туалет і вікна не передбачені) та зневажливе ставлення стали для української пенітенціарної системи нормою. Зрозуміло, що все це пережитки започаткованої сталінсько-брєжнєвським режимом системи, але факт послуговування її методами свідчить про небажання керівництва ДВП змінювати існуючий стан речей.
В арсеналі оперативних частин СІЗО й ВУ є безліч десятиліттями відпрацьованих варіантів зламу непокірних. Однією з форм психологічного терору

читати