Завантажити

«молодняк» товариства осіб в погонах не цурається. Не важко здогадатися, що неприроднє і непритаманне цивілізованому суспільству порозуміння для обох сторін є взаємовигідним. Завдячуючи принциповості не позбавлених власної гідності й небайдужих до долі оточуючих, окремі конкретні факти обміну інформацією або навіть надання один одному послуг подекуди набирають належного розголосу. З сумом мушу констатувати, що цей ганебний стан речей загалом сприймається як щось аморальне, аномальне й водночас належне.
«Пересічний українець», що усвідомлює антинаціональний зміст сучасного постколоніального режиму, змушений повірити в неминучість багаторічного блукання лабіринтом «об’єктивних труднощів» та в безнадійний пошук «власного шляху». Можновладці тягнуть наше суспільство у бездонну прірву. Час усвідомити: байдужість відгукнеться лихом, якщо не теперішнім, то прийдешнім поколінням.
Вище я вже побіжно згадав, що, згідно з безліччю внутрішніх інструкцій та розпоряджень, щойно прибулих до слідчого ізолятора певний час утримують «на карантині». «Розподіл» — себто переведення до камер — відбувається після співбесіди з оперативником. Підслідних по одному викликають в кабінет і після коротенького діалогу, впродовж якого з’ясовують чи має арештант у тюрмі недоброзичливців або борги за азартні ігри, визначають де його утримувати. Не оминуть нагоди запропонувати й співпрацю в ролі інформатора. З сумом мушу зазначити, що згодних більше, ніж достатньо. Моє знайомство з «кумом» відбулось наступним чином:
– А-а, ти політичний. Зі скінхедами та націоналістами товаришуєш? Є тут такі. Ну що, голодувати і вени різати не збираєшся? Давай я тебе до «тихої хати» відправлю. Там тебе ніхто чіпати не буде. Сиди собі до суду спокійно.
На той час я вже знав, що працівники СБУ разом з тогочасним міністром внутрішніх справ соціалістом Цушком, створили відділ боротьби з проявами расизму й ксенофобії (точну назву цього злочинного й дармоїдського підрзділу не знаю й донині), й «тримають в полі зору» найбільш активних людей з патріотичного середовища. Нещирість складно приховати, тож з причини прагнення узабезпечитись від ситуації коли наслідком необережного слова може бути чийсь арешт, спонукало мене звести нашу дискусію до мінімуму. Відчувши небажання спілкуватись, оперативник мило попрощався й, побажавши суцільних гараздів, дозволив повернутися до камери «карантину».
«Тихою хатою» виявився «сороківник» – камера, де водночас утримується кілька десятків осіб. З перших же хвилин перебування «наглядаючий» (уповноважений кримінальною елітою сповідник «крадійської ідеї», який пропагує її серед співкамерників і вимагає від решти ув’язнених жити та поводитися згідно з її вимогами) здивував мене непоганою поінформованістю про наданий мені Творцем дар епістолярія.
— Давай так домовимось. Пишеш лише по своїй справі. Скаржся на «лягавих» в усі суди, в прокуратуру й навіть у Брюссель. Але про наш побут і «тюремний рух» — ні слова. Ми всім задоволені. Розумієш? Дивись, рано чи пізно — все випливе.
Згодом моя здогадка про систематичні контакти між працівниками оперативної частини та сповідниками «крадійської ідеї» знайшла своє підтвердження. Аби не бути голослівним, дозвольте мені певні уточнення й конкретизацію.
Попри показово-галасливі рапортування представникам міжнародних правозахистних середовищ про всебічне задоволення всих потреб ув'язненних, аміністрація СІЗО знаходила чимало пояснень самим арештантам щодо причин власної неспроможності зебезпечити новоприбулих навіть мінімумом з необхідного. Свідчу що ув’язнені — особливо в «сороківниках» — по черзі користуються пластмасовим посудом й нерідко змушені спати на давно зіпрілих, дірявих та смердючих матрацах. Добре, коли «рідні з волі» не забувають та ще й можуть надавати належну підтримку. Гірше, коли утримуваний у СІЗО — навіть той, що ще не визнаний винним у злочині вироком суду — змушений розраховувати на взяті державою на себе зобов’язання та на геть небезкорисливу «арештантську солідарність». Побіжно мушу запевнити, що, окрім визначених криміналістом Ломборзо володарів відверто кримінальної й поза сумнівом що огидної зовнішності, тут чимало й таких, чиє приємне обличчя, чемна поведінка й суть обвинувачення викликають не лише співчуття, але й симпатію.
В камерах спільно утримують осіб з хворобами шкіри, СНІДом, душевними розладами, наркоманів і тих, для кого злодійський рух та його традиції є огидними та ненависними. Встановлені хрипливі динаміки майже цілодобово ретранслюють цілком справедливо облаяний інтелігенцією «Шансон». Факт наявності психолога в слідчому ізоляторі не підтверджується жодним чином. Про належне надання медичних послуг наразі говорити недоречно. Грошей на ліки чомусь бракує. Як і вільних місць у медичній частині. Значний відсоток утримуваних в тюремній лікарні осіб є тими, хто за матеріальну винагороду адміністрації придбав собі суттєве полегшення, чим позбавив змоги справді хворих отримати належну допомогу.

читати