Завантажити

чергу слабодухі, безвольні (ті, хто не зумів за певних обставин відстояти власну гідність), або внаслідок незнання тюремних норм життя. Нерідким явищем “переїзду з порядних в непорядні” є наслідок “муток” (спеціально підлаштованих ситуацій або умисне прискіплення до окремих дій чи висловів). Уділ більшості “непорядних” — мити за іншими посуд, готувати “блатним” їсти, прибирати “хату” й “парашу”, прати чиїсь речі й т. ін. Не обійде увагою Вас і той факт, що “пацани” харчуються “виділеними увагою по особистому” харчовими передачами “мужиків”.
Кримінальні “поняття” вимагають, аби всі “порядні арештанти” формували з отриманих від рідних передач “загальну касу” (рос. “общак”). “Мужиків” переконують, що це повинно чинитись “добровільно”, “на розумінні”, але свідчу, що нерідко небажання “уділити увагу” для декого мало негативні наслідки. Кістяк “общака” становить тюремна валюта (чай та цигарки), але не гидують і харчами, одягом та предметами особистої гігієни. Якщо Ви в “загальній хаті” де двадцять, сорок і більше осіб, насолоджуватись отриманою передачею довго навряд чи доведеться. Не бажаючи “уділяти увагу по особистому” або давати в “общак”, ризикуєте нажити недоброзичливців, і як наслідок — “мутки”. Зібране в “общак” йде на “підтримку потребуючих”, тобто підсудним і засудженим “суворого” режиму (тим, хто “сидить” не вперше), особам котрі утримуються в тюремній лікарні й покараним кількома добами карцером. Серед цих набагато менше тих, хто “гріється” (отримують передачі). Але випадків, коли “мужики” били “блатних” за “розтранжирення общака” також чимало.
Раджу бути обережним до пропозицій зіграти в будь-яку гру (карти, нарди, шахи, шашки). “Шпильові” (ті, хто “живе” з гри в азартні ігри) не втратять нагоди, аби спробувати виграти у Вас щось цінне (принаймні для них). Погоджуючись грати в гру (навіть з особами, з котрими склались непогані стосунки) в присутності “нейтрального” зазначте, що граєте “без інтересу”.
Вільний час (а його більше ніж достатньо) вбивають найпримітивнішим способом. Телевізор, ігри, радіо та беззмістовне пашталакання на зразок такого:
— Дай фотку “подибать” (подивитись). Це твоя дружина? А чому в неї морда наче дупа зморщена?
— Ти знаєш казочку про білу сніжку серед сімох гомів?
— Думаєш, на великий теніс люди на гру дивиться ходять? То маніяки в основному. Там же “хуна” (дівка) в короткій спідниці бігає, трусики навіть спеціально не одягає. А ці уроди під глядачів замаскуються, а самі на неї “пасуть” (дивляться) і штани вище матні з підвищеною активністю розтирають.
— Ми, коротше, якогось одного “штимпа” (істота чоловічої статі) “прибили” (пограбували). А він “активістом по тухлій вені виступав” (був гомосексуалістом). У нього дядько у депутатів, коротше, дипломатом разом з президентом працює.
“Заїхавши” в СІЗО, окремі “штимпи” або «кренделі» знаходять в собі досі невідомі їм таланти й починають складати вірші, поеми, розмальовувати носові хустини (“робити марочки”) та майструвати різноманітні дрібниці. Непогана форма заспокоєння нервової системи.

РОЗДУМИ НАД ПОБАЧЕНИМ Й ПОЧУТИМ
— Не ті нині «зеки»,— скрушно хитаючи головою скаржився мені в «карантині» Київського слідчого ізолятора, сім раз засуджений до різних термінів ув’язнення куренівський (мікрорайон Київського Подолу) крадій «Сліпий». — Зсучився бронелобий молодняк. Навіть псевда собі не за заслугами і вчинками а в комп’ютерах знаходить. Ні тобі пошани до старих каторжан, ні найменшої арештантської солідарності.
Відбуті «Сліпим» понад двадцять років в системі закладів покарання дають йому право стверджувати, що нинішній злодійський рух є далеко не тим, яким романтизував його у своїх позбавлених найелементарнішого смаку творах Ісак Бабель. Виголошені роздуми є констатацією трагічних реалій не стільки для старшої генерації кримінального середовища (дідько з нею), як для всього нашого штучно знедоленого суспільства. Нинішній злодійський рух справді суттєво відрізняється від того, яким він був ще 20 років тому. На зміну виплеканим сталінською охранкою та загартованим ГУЛАГом крадіям (запевняю: я їх жодним чином не ідеалізую) прийшли ігноруючі всі норми пристойності торгаші наркозіллям, шахраї та свавільні розбишаки-грабіжники. Реалії свідчать, що ця «зміна віх та пріоритетів» в злодійському світі відбувається не без втручання сторонньої потуги.
Впродовж доволі-таки тривалого часу незадекларовані на папері, але принципово дотримуванні закононеслухняними правила («поняття») суворо — під карою смерті — забороняли їм будь-які стосунки з табірною і тюремною адміністраціями. «Шануючі себе» (себто небайдужі до думки оточуючих арештанти) на кожен виклик оперативника або режимника з’являлися до їхніх кабінетів не поодинці, а в супроводі «авторитетного» для решти «блатяря», котрий мовчки вислуховував розмову. Траплялись й факти свідомої ігнорації. Тим самим утримувані у виправних установах убезпечували себе від зайвих взаємопідозр та небажаного «виливу інформації». Нинішній

читати