
Електронна бібліотека/Публіцистика
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
безмовним бовваном, “загальна хата” ваша рідна стихія. “Рух — це життя”. Сказане філософом в тюрмі сприйнялось буквально й стало не лише нормою та правилом, а навіть вимогою. Поняття “рух” об’єднує в собі все, що забороняє адміністрація СІЗО. Не раджу відверто йти на конфлікт з тими йолопами, котрі цей “рух” створюють. Хами згуртовані й нахабні. Активно долучатись до “руху” також не варто. Навіщо витрачати енергію та зусилля, а в нагороду мати догани від адміністрації, карцер, позбавлення права отримати харчову передачу, та сварки з співкамерниками? Ще одна неприємність. В “хаті”, де від дванадцяти до ста осіб (кажуть буває й більше) лише одна “параша”. Іноді доводиться вистояти чергу. А взагалі перегружені “хати” (там, де арештованих більше, ніж спальних місць) звичайне явище, і з прикрістю мушу константувати що нині мало в кого такий мурашник викликає справедливі обурення та протест.
Щодо внутрішнього устрою “хати”. З розповіді про “карантин” Ви вже вималювали в уяві, що то є “загальна хата”. Порадую індивідуалістів і противників колгоспів та зрівняйлівок. В “трійнику” двоярусні “нари” поруч не стоять, тому перейматись, що хтось в часі сну штурхне Вас, закине ногу на живіт, застогне на вухо істеричним еротично-трагічним вереском, або міцно пригорне чи пригорнеться сам, не доведеться. В кожній “хаті” є розетка (іноді навіть дві), дозволено тримати телевізор. Не з ініціативи та волі “мешканців” СІЗО, а під тиском світової спільноти, майже в кожну “хату” провели радіо, але хвилі радіостанцій час від часу змінюють. Стало вже традицією (а для окремих кадрів і потребою) обклеювати з внутрішнього боку стіни “параші” вирізками з газет та журналів, де зображені оголені блудниці. Наклейки та наліпки на стінах камери забороняються, і єдине, до чого не прискіпиться комісія або перевіряючий (навіть обов’язково вимагатимуть наявності) — це “Розпорядок дня для осіб, що перебувають в СІЗО” та “Правила поведінки в слідчих ізоляторах осіб, взятих під варту та засуджених”. Ця заборона ніяк не свідчить про те, що її хтось дотримується. Світло в “хаті” горить цілодобово.
Дійшла черга і до вікон. Вже кілька років майже всьому пострадянському простору дорікають “баянами” та “намордниками”, котрі роль вікна звели нанівець. Уявіть: з внутрішнього боку на стіну прикріплено сітку з товстого дроту, котру зламати або зігнути голими руками неможливо. Далі йдуть ґрати, іноді є рама зі склом, а з зовнішнього боку (з вулиці) або товстий лист заліза з негусто просвердленими дірками (“намордник”), або вбита в стіну залізна рама, котра від низу до гори скріплена рядом залізних пластин товщиною в 0,5 см й шириною в 10 см. Пластини умисно приварені під ухилом, тому побачити, що відбувається на вулиці неможливо. Мета таких конструкцій — ускладнювати міжкамерний зв’язок.
Вважаю, що “загальні хати” для повноцінної людини — пекло. Тому хоча й дивуюся наївності, але не поспішаю засуджувати тих, хто починав шукати зустріч з “кумом” й намагався або підкупом, або й співпрацею “вибити” собі місце в “трійнику”.
ДО ІСТОРІЇ ЗЛОДІЙСЬКОГО РУХУ
Дозвольте запропонувати Вам здійснити невеличкий екскурс в минуле й дослідити генеологію традицій котрі прийнято вважати “злодійськими”, а також пояснити чому значна частина арештантів коли свідомо, а коли вимушено їх дотримуються.
Трагічна доля в України. Незважаючи на сприятливі історичні обставини для окремих форм злодійського ремесла, а також наявність гідних прикладів (Запорізька Січ, опришки, ватаги Кармелюка, Махна й кількох десятків “батьок” та “отаманів” у 20-х рр. ХХ ст.), козацько-розбишацькі форми привласнення чужого майна не знайшли всезагальної підтримки та всенародного визнання. Цей факт викликає в мене подив. Легенди, перекази та історичні джерела свідчать на користь того, що чесний розбій та грабунок ворога ніколи не вважався для нашого народу чимось принизливим або ганебним. Згадаймо добрим словом запорізьких звитяжців, котрі палили, руйнували та грабували Кафу, Стамбул та Очаків. Як один з небагатьох, хто під сучасну пору обстоює збереження та якомога більш широке практикування козацьких методів конфіскації або привласнення майна та вартостей (прошу не сприймати моє зізнання як самовихваляння), свідчу, що стероризувати жертву наставленим в лице пістолетом або прикладеним до кадика ножем, набагато приємніше й корисніше для здоров’я, ніж уподібнення до щура котрий тихцем тягне до нори чужі речі. Отаман Сірко й Олекса Довбуш ніколи не приховували своїх дій і ніколи їх не соромились. Класики української художньої літератури залишили чимало інформації про ті та більш пізні часи “діяльності” розбишак. Не полінуйтесь ще раз перечитати повість Панаса Мирного “Хіба ревуть воли як ясла повні?”, й зверніть особливу увагу на постаті Чіпки, Максима та їхніх нещирих побратимів Пацюка, Матню та Люшню.
Розумію, що ображу патріотів-хохломанів, але хочу бути щирим: українці не належать до “законодавців мод” в будь-яких суспільних явищах. Україна приречена копіювати чуже, або з
Останні події
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса
- 12.04.2025|09:00IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
- 06.04.2025|20:35Збагнути «незбагненну незбагнеж»
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
- 30.03.2025|10:014 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
- 30.03.2025|09:50У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
- 20.03.2025|10:47В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра