Завантажити

та грива рудого волосся. Більше нічого. Я сидів через стіл і не відводив очей. Головне - пильнувати. Я знав, що він прийде, і прийде не такий, як тоді, коли ми пиляли обрізи, грабували інкасаторів. Тоді ми нікого не вбили. Окрім старого. Вірніше, задушив його я, і ніхто про це не відає, тільки вона. Вона знає, де гроші, ці солодкі, клятущі гроші. Мені дісталася скриня, коли я спорядив за безцінь племінника. Я мер цього міста, але цього мало, всього мало, нічого мало не буває. Коли думаєш про них, хочеться пообгризати пальці на ногах. Але я проповзу їй в саме нутро, недарма ж я звуся Вуж. Скільки років минуло... Ми вирушили з різних точок, але повинні зійтися в одній...

ЧАСТИНА ДРУГА

ЖИТТЯ

Траса різко завертала на сто четвертому кілометрі. Там неймовірно смерділо свинями. Широкопикий, червоновидий майор Малюта давно призвичаївся до того запаху, ба більше - він йому подовбався. У своїх недалеких мізках бачив себе на ділянці землі, добрим господарем... Але нині це був тупий майор міліцейської патрульної служби, що готувався за рік вийти на пенсію. Чимсь сьогоднішній запах вирізнявся з-поміж інших. Ні майор, ні підлеглі не тямилися на нюансах. Але тут його заштупорило. Він вирячив очі, тиснув на педаль газу, хоч машина й не зрушила з місця. Шмаркаючись і плюючись, затикаючи ніздрі свіжовипраною хустинкою, поліз на смітник. Сюди з давніх-давен звозили тваринячу падаль, підпалювали, якщо була охота, а здебільшого так лишали. Цей запах був солодко приторний, як у курчати чи молодої телятини. Не настільки майор дурний, щоб не здогадатися про причини паскудних повівів. Він дер штани об костомахи та ребра.. Його вирвало. Але вперто сунувся далі, наче хто пхав у спину... Нас найменше вабило бажання зустрітися, - загуло в довбешці мужика, та коли ти не спроможний пройти шлях, то твій шлях не перетнеться з чужим; перетини шляхів, чужих, нікому не потрібних, - є твоє життя. Твоя дорога до Бога. Майор потер потилицю: звідки таким думкам узятися в нього?.. Потім обережно підійшов до трупа, що вже солодко пухкав, а опариші проривали в ньому ходи. Бенкет на найвищому щаблі еволюції. Люди в чорному відпочивають. Майор налаштовував рацію, коли з-за купи сміття виліз обідранець, легко витягнув з кобури пістолет і дременув на саму верхівку звалища..

ЗУСТРІЧ

На розі Воровського та Гоголівської в неї полило. Лана зайшла до вбиральні й чемно попросила тампон у якоїсь прищавої аспірантки. Та не відмовила. Настрій поліпшувавсь. Вона підморгнула дівчині. Піднялася догори, замовила "Мангетенн", третю порцію за день, і тоді побачила його слизьку тінь, що повзла синіми вітринами. Цей нікчема готовий побороти її життя. Але поки що Вуж шукав якусь зголоднілу Настю, щоб повернутись у кондицію, а вже потім узятись за діло. Його картопляна голова вискакувала раз по раз за парасолькою. Лана різко, як їй здалося, встала з-за столика, аж перекинула каву на свою зелену плісировану спідницю - це була помилка - і пішла в бік цирку, до Вокзальної. Нову дурницю утнула, коли стала в чергу за квасом, а від неї пахло ледь не всіма парфумерних бутіками Парижу. Сухенька бабця прошамотіла щось, а тоді раптом подалася до телефонної будки. За хвилину вона повернулася: кварц в очах. Лана вийшла, плавно, наче пантера, із черги і, не спускаючи ока з Вужа та старої, перебралася ближче до цирку, під пластикові зонти. Потім відчула в собі холодну впертість і правоту. Усе довкола заливало сонце. Вона подумала навіть: сьогодні прекрасний день, щоб померти.

ЛАНА

Померти так було захоплююче, що бідолашна Лана переплутала смерть з інтимом. Одного вона мала вдосталь, інше солодко манило зігнутим пальчиком. Коли я думаю про Лану, чомусь виникає образ велетенських стогів сіна, невеликого гаю, що все більше набирається барв, як-от птах набирає на крила і пір'я повітря, розпочавши невмирущий політ. Смерть і життя для неї - тільки абстракція. Знімальний майданчик був її кров'ю і сіменем чоловіка, якого вона не могла мати... Безконечний акт - ось що таке її життя. Усе інше - тупа прелюдія... Відшукати її в невеличкому, як ляльковий театр, містечку - невелика праця. Лану відшукати. А мадам 3-зі? Вуж із своєю вузьколобою довбешкою плутався. Минуло багато років. Для п'ятдесятий - вічність. Я шукав Лану, Вуж шукав 3-зі. І все впиралося в якісь папірці? Цього не могло бути, - мізкував я.
У дешевому генделику випив коньяку, що смердів клопами, і відчув превелике задоволення, коли, скоцюрбившись над унітазом, виблював польські сардельки. Але, на здивування обслуги і бармена, я повторив замовлення. Ультрамариновий морок за вікнами розсікали крилами кажани. Звісно, все це брехня (чи так мені хотілося б). Навряд чи то була і фантазія: Лана в готичному стилі, з прокушеною шиєю і т. ін. Нарешті я обважнів від алкоголю та паперових польських хавок і, не попрощавшись, вийшов у ніч. Довго місив багнюку маленькими вуличками, доки місячна доріжка не привела мене до мокрого купола цирку "Рапіро". Запах конячого посліду, верещання мавп,

читати