Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити

Глава 20

Інокентій

Інокентій дивився на Христинку, але та відчувала, що, поринувшись у своє, він її зараз не бачить.
– Другий раз буває так, – продовжив по паузі: – находиш рятунок з безвихідного, начебто, становища, але згодом з’ясовується, що ніякий то був не рятунок, що рятунку таки немає, і що становище так і залишилось безвихідним. Іще безвихіднішим, чим спочатку. Й нестерпнішим. А виправдання тільки одне: ти не міг сидіти склавши руки – мусів щось робити. І ти зробив…
Того вечора я чатував на другій. Вдень привезли бітум з водичкою, а бітум і водичка, воно… Знаєш, як молоко збігає? Оце те саме, тільки „каструлька” тонн на сорок. Тупаю нагорі, заглядаю в свою „каструльку”, як ото сорока в кістку, коли дивлюсь: забігає на територію молодичок, меткий такий, височенький. Підходжу я до нього, а молодичок жаліється, мовляв: авто у нього в рівчак злетіло, просить, щоб я трактором витягнув, в нас там бульдозер стоїть, бачила? Я не дуже й хотів – мені тут смолу випарювать, але він уже так просив! А коли ще й десять доларів предложив, я згодився. Завів дизеля, витягнув його шарманку, там рядом ще одна машина стояла й люди якісь пособляли йому. Дає він мені десять доларів і просить, аби я подержав у себе до завтрього такого великого гаманця, як же він його називав? А – барсетка! А завтра він, мов, за нею заїде. І за це мені ще десять доларів дасть. Я знов погодився. На другий день приїздить, правда, той молодик по свою барсетку. Я віддаю, отамо вона, до речі, якраз на вікні лежала – це його чогось дуже розвеселило. Дістає він з пакета бутельку…
– Давай, – каже, – мужик, вип’ємо!
Ну давай то давай. Сіли ми якраз отут, потягли по чарці, познайомились. Він Максимом представився. (Христинка мимохіть здригнулась).
– А ти знаєш, – каже, – мужик, що в оцій барсетці лежить?
– Начорта, – говорю, – мені знати? Вона ж не моя.
– А тут, – каже, – сто тисяч доларів!
Сто тисяч, – розмишляю собі гірко. Це ж операцію можна було Надійці зробити! А Максим давай глумитися з мене – який я вахлак, що досі ті гроші не потягнув. Який я, мовляв, селюк і недотепа, й який він, на одміну від мене, хват і умник. Мені чхать було на його зневаги – переді мною наче стояла Надійка, моя невидюща дитина. А в довбесі оберталися слова того київського офтальмолога: п’ятдесят тисяч… Я сидів, слухав патяканину підхмеленого гостя й не знав, що діяти. Думав даже попросити в нього на операцію. Та то лиш так, мигцем, дурня... Я думав про Надійку й про те, що призвідець її нещастя – я. І я мушу, я заприсягся зробити все, аби повернути моїй дівчинці зір. А цей задавакуватий мартопляс, хто він мені? Ніхто. І все таки я не міг зважитись. Це дуже важко – зважитись, і страшно. Не доведи Господи зважуватись коли тобі на подібне! А той усе вихвалявся, дитинство згадував. А коли повідав, як вони з дружком гаманця колись у сліпого відняли – мені в мізках ніби закоротило. І начорта він про того сліпого розпатякував? Я присунув до нього ззаду, тут у мене ключ лежить на п’ятдесят п’ять, ото я тим ключем… Він плів саме щось, мовляв, завжди бий першим… Я й вдарив… Однаково, – міркую, – ти їх, ті гроші, неправдиво здобув, а може й сам кого пришив за них. Це я так виправдовувався… Заховав я ту барсетку, найшов у нього ключі, вийшов до воріт. Дивлюся – його машина стоїть, та, що я туніч з канави витягував. Відімкнув, завів, відігнав трохи від заводу, та й кинув. Далі слід було загнати, або вкрити де, та часу не мав – дожидало ще мене багато роботи.
Надійка. Я думав тоді тільки про неї. Нею виправдовувався, нею кріпився. Мріяв, як зроблять операцію… як вона побачить…
На мить Христинці здалося, що він плаче. Але ні, очі в Інокентія залишались сухими, тільки голос змінився; не звучав уже він байдужо й втомлено, а був… ніби в дитини, котра вчинила шкоду…
– Ти пойми мене, дівчино: зараз я вже не виправдовуюсь і прощення не прошу. Тільки розуміння. Зрозумій мене й усе. А виправдовування – ні, яке може бути виправдовування…
– То це таки він написав, – тихо мовила Христинка.
– Що? А, те слово. Мабуть. Я виходив, перевіряв температуру… Ні, більше… осмілювався…
– І що було далі?
– Далі? – Інокентій дістав останню сигарету. – Наступної ночі все повторилося знов. Все жахіття. Тільки непевність моя не була вже такою тягучою… Приїхав якийсь чоловічок, низенький такий, коренастий…
– Славик…
– Не знаю, він не казав. Питав про Максима, про барсетку. Грозився. Що мені оставалось? Не міг же я за день влаштувати Надійці операцію! Я думав так: головне, аби дитина стала зрячою, а там – будь що буде. Хай судять, хай розстрілюють – плювати. Очі ж в неї не вирвуть. А цей… міг усе зіпсувати. Я й його… ключем… на п’ятдесят п’ять. – Інокентій віддихнув, сигарета в його пальцях дрижала. – Тачку його я теж відігнав, здається, на те місце, що й попередню. Я зрозумів: баритись нічого, хтозна, скільки

Останні події

13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»


Партнери