Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити

минула, закортіло розслабитись, випити, погомоніти з цим глупуватим хуторянином, який цілу добу тримав сто тисяч доларів на зачумленому підвіконні.
– Та я, в принципі, не особо… Й робота…
– Нічого, Кешо, сідай. Зі мною можна. А робота не той… – стояла й стоятиме!
Інокентій сів навпроти, простяг руку й на тому ж таки підвіконні, серед порохні, відшукав сумнівної чистоти склянку, добув з кишені дранину, витер. Випили.
– А ти хоч знаєш, Кешо, – промовив, дістаючи сигарету, Максим, – що, блябуду, там, в барсетці?
– Нащо мені? Вона ж твоя.
– Точно, Кешо. Моя. Моєю й останеться. Це ти акурат, Кешо, сказав. Твоєю вона ніколи не буде. Та ти не печися – свою десятку отримаєш. А тут, Кешо, – Максим плеснув долонею по дерматину, який чорнів поруч, на столику, – тут брате, блябуду, сто тисяч. Ненашими!
Схоже, ця новина не справила на робітника ніякого враження. Він дивився вбік і зосереджено жував сардельку. Максим звеселів остаточно:
– Сто тисяч! Доларів! Дійшло?
– Сто то й сто. Вони ж не мої.
– Ха-ха-ха! – реготав Максим. – От дурандас! Ти ж міг узяти їх собі! Сто разів уже міг прихопити мою барсеточку й дати тягу. Шукай тебе потім! Сто тисяч! Ти хоч знаєш, бовдуре, що то за гроші?
– Знаю.
– Він знає! Куди тобі! Я й то не докумекав іще до кінця, як дати їм раду. А ти, Кешо, ніколи не матимеш таких лавандосів, даруй уже мені мою прямоту. Ти, Кешо, й такі як ти, завжди скнітимете на оцих-от ржавих, ніякому хріну не потрібних заводиках, отримуючи з запізненням свої жалюгідні крихи, а такі, як я, Кешо, пузо вигріватимуть на сонечку й матимуть все! Отак, братику. Ти вже не зобижайся. Бо ти, Кешо, тупий придуркуватий селюк, отак! Вперше й востаннє у твоєму нужденному житті навернувся тобі шанс, а ти лише водиш байдужки плечима! Бо ти не такий як я, Кешо. Ти й не будеш таким як я, Кешо, ти й не повинен бути таким як я, Кешо! Ти такий, яких мільйони, такий, як Гальмо; Гальмо теж ні біса не одержить, ти хоч десять баксів отримаєш, а Гальмо взагалі ні грама не отримає, схоже, навіть дечого збудеться, а знаєш, Кешо, чому? Тому, що все отримаю, Кешо, блябуду, я! Розібрав? Втямив, питаю? – Інокентій мовчки кивнув. – Я, Кешо, всякчас отримував, що хотів. Хай там як! Захотів – узяв, іще захотів – ще взяв. А ти й такі, як ти лише вкалують, аби було мені що брати! І так буде довіку, Кешо. Й було довіку.
Максим відхилився на стільці, закинув ногу за ногу.
– Пам’ятаю, Кешо: мав я тоді років сім, а пацанка одна з нашої вулиці в Лисянці (я сам з Лисянки) бавилась такою гарненькою іграшковою автівочкою на батарейках та з дистанційним керуванням. В нас тоді таких іще не було – їй привезли з-за бугра. Ну скажи мені, Кешо: начорта дівці машинка? Це ж цяцька для хлопця! А мені дуже кортіло мати той автомобільчик! От я його в тої пацанки й відняв. Та й побіг, зарив на Тікичі в очерет. Її матуся, звісно, мигцем до моєї: так мов і так. А я що: не брав, не знаю і вобще, мене там не було! Обнюхали вони всю хату, надвір'я – нема машинки, значить правда за мною! Я грався тоді тою цяцькою, заникавшись на горищі, аж поки батарейки не сіли, а тоді шпурнув пацанці через штахети. Отак, блябуду, Кешо! А якось ми з Гальмом, Гальмо – це міхом пришелеплений мій друганчик, стибрили в сліпого гаманця…
– В сліпого? – перепитав Інокентій.
– Ага – в сліпого! Вловлюєш, який прикол! Ми тоді, забув уже якого беня, в Звенигородку з Гальмом поперлися, а там сліпий попрохав нас перевести його через вулицю. Ну, ведемо, дивлюся: а в нього гаман з кишені стирчить! Ото була хохма, коли він дякував нам та нахваляв, які ми гарні виховані діти, а портмонет уже грівся в мене за пазухою! Сміховина!
Інокентій підвівся:
– Вийду, треба перевірити бітум. Я скоро.
Максим приплющив очі. Нарешті втома його наздогнала. Тіло налилось теплом, обважніло, закортілося впасти головою прямо на цей масний, запаскуджений мухами, столик та й заснути. Нарешті він може розслабитись – барсетка тут, все нормально. Треба ще, правда, дістатися Києва. Нащо ж він пив? А, нічого – перекуняє часинку в авто й буде як огірочок! Вернутися в Київ, „розплатитися” з Гальмом, а тоді можна й до Христинки… Христинка. Вона його чекає… Знічев’я розгорнув якийсь виробничий журнал, що припадав пилом на краю столика, під пальці втрапила тріснута й склеєна скотчем авторучка…
Хряпнули двері котельної – повернувся Інокентій.
– Давай-но, Кешо, ще по п’ять крапель і – форца, розбігаємось.
– Зараз, – господар почовгав кудись углиб приміщення. Максим налив півсклянки й поставив пляшку.
– Зарубай собі, Кешо: ніколи нічого не проси. Ніколи! І ніколи не бійся. Нехай вони бояться, а ти не бійся. І завжди бий першим…

Саме в цю мить генеральний директор компанії „Колор-трейдинг” Павло Павлович Чечель відчинив дверцята тераріуму й просунув до мамби руку…




Останні події

13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»


Партнери