
Електронна бібліотека/Проза
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
– Іванко-о-о!!! – пролунав над тим бескиддям його несамовитий, нелюдський скрик, такий гучний, що пересилив навіть гуркіт залізничних вагонів… і тендітне дівоче тіло, урвавши літ, зустрілося нарешті з омитим водою гостроскалим жабуринчастим кам’ям…
Ірина схопилась раптом на ноги, зболено зойкнула, поточилась, тулячи руку до серця.
– О Боже…
– Вже виходимо? – спитала дівчинка.
Але жінка її не чула.
– О Боже. Спиніть, спиніть негайно поїзд! – кинулась до купе провідників, шарпонула двері. – Спиніть поїзд, спиніть!
– Що сталося? – визирнула стривожена провідниця.
– Не знаю. Але сталося. Зупиніть поїзд! Та зупиніть же поїзд кінець кінцем!
Валентин спинився.
– Ну! – Світлана нетерпляче шкрябнула його спину своїми доглянутими нігтями. – Чого став?
– Заткни вершу!
Виліз з авто, натягнув штани, дістав сигарету… Щось трапилось. Він уявлення не мав, що це й звідки він міг про це знати, але сумнівів не було – трапилось щось жахливе. І це безпосередньо стосується його. Власне, це й сталося з ним самим. Він тільки не знає що. Не знає, бо він тут, у посадці, з незнайомою жінкою… Скочив за кермо, завів авто, рвучко подав назад, в’їхавши ліхтарями в стовбур. Швидше!
– Що, що? – хапкома вдягалась Світлана. – Нас хтось побачив?
Авто вилетіло на шосе, не зупиняючись. Громіздкий КамАЗ з причепом відчайдушно загальмував усіма колесами, залишаючи на асфальті чорні димні смуги, водій вивернув кермо вбік, але уникнути зіткнення не зумів. Бампер вантажівки з огидним скреготом пройшовся легковиком, залишаючи на лівому його боці глибоку, рвану рану й обидва авто зупинились. „Сімка” заглухла, а Валентин, з роздертої щоки якого миттю засочила кров, нічого навколо не помічаючи й ні на що не зважаючи, марно намагався її завести.
Здираючи долоні, панахаючи одяг, вони сунулись крутим, сторчовим схилом униз, штовхались, навздогін пхалося зрушене каміння, рінь, летів бур’ян… Нарешті поскочувались та кинулись до непорушного тіла, що лежало горілиць на камінні, посеред висохлої за літо, майже зниклої, річечки. Руки й ноги дівчини були розпростані врізнобіч, шия вигнута, очей під пов’язкою видно не було, але на обличчі панував неймовірний, неживий спокій. Й анікраплинки крові…
– Що ви, жіночко, вгомоніться. Зараз буде станція.
Ірина шарпнулась до стоп-крану, та проворна провідниця перехопила її руку.
– Пусти!..
Борюкаючись, впали на підлогу, провідниці на поміч кинувся хтось з пасажирів, та навіть удвох вони з неймовірними зусиллями утримували розкуйовджену знесамовитілу жінку, котра кричала, скиглила, благала й на увесь вагон лунав її відчайдушний крик, що далі перейшов у голосіння:
– Спиніть, поїзд! Вбивці, недолюдки! Спиніть..! Спиніть..! Та спиніть же!..
Корчуватий водій КамАЗу дістав його через праві дверцята, витяг, вхопив за барки:
– Ти що, лох, їздить не вмієш? – тієї ж миті молотоподібний кулак в’їхав водієві „сімки” в обличчя. Тепер кров заюшила й з носа.
– Відпусти козел... мені ніколи, – прохрипів Валентин, випручуючись.
– Ах ніколи!
Наступний тусан збив Валентина з ніг. Він намагався підвестися, але камазист ще й ще валив його могутніми гепаками на асфальт, робив це з якоюсь бісівською насолодою, а непритомніючий Валентин усе не здавався й хрипів заюшеним ротом, випльовуючи кров та вибиті зуби:
– Відпусти… відпусти… мені ніколи. Забирай усе, а мене відпусти. Мушу... йти…
– Іваночко! – припав до дівочих грудей Ромка й безпорадно озирнувся на товаришів.
– Швидку! Негайно швидку! – хрипко вигукнув Северин. – Несімо її, несімо!
Незграбно топчучись та заважаючи один одному, підхопили легеньке тіло на руки, винесли, спотикаючись об каміння, на берег і підтюпцем рушили до недалеких хат.
– Нашатир…
– Штучне дихання…
– Швидка…
Кожен щось вигукував, радив, кожен хотів бути корисним, і водночас кожен розумів, що не допоможуть тут уже ні нашатир, ні штучне дихання, ні швидка…
– Скоріш! Скоріш! – підганяв Ромка. Сльози сочилися з його почервонілих очей, в погляді панував жах, у тремтячому голосі – відчай.
Корозія, гучно схлипуючи, бігав навколо, підтримував обм’якле тіло то з одного, то з іншого боку, забігав наперед, відставав, спотикався; в якусь мить виявив, що загубив Блондина, розгублено спинився, потім кинувся стрімголов назад; неймовірним чином знайшов білу тваринку поміж каміння, впхнув її до кишені й, розмазуючи масними, здертими до крові, долонями сльози, помчав назад, наздоганяти трагічну, безнадійну процесію…
Ніхто так і не зняв з білого, вже мертвого обличчя дівчини чорну перев’язку…
Холодно.
Букет відніс симпатичній дівчині-бармену касету й замість російського шансону в затишному приміщенні привокзального бару зазвучав „Океан Ельзи”. Вони сиділи в кутку за „своїм” столиком і мовчали. Северин затуманеним поглядом дивився крізь ромбовидне
Останні події
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса
- 12.04.2025|09:00IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
- 06.04.2025|20:35Збагнути «незбагненну незбагнеж»
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
- 30.03.2025|10:014 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
- 30.03.2025|09:50У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
- 20.03.2025|10:47В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра