Завантажити

труби мідні,
Крим,
Та Рим…
Та ще, трапляється,
Весною,
Ловлю пекучіше зі слів,
Що відбивається луною
Крізь плин часу
Між берегів.
     




































*           *              *
Між дощів
Твої очі
Два брунатних нулі
Я для них не існую
Заскорублі слова рахівниць
Все тріщать за розлуку
Ось вона
Спромоглась пережить
Марне літо негод і каштанів
Подивися востаннє
Твої очі мені
Два нулі









































   

*              *               *
Злі очі снігу
У зимову ніч
Женуть мене
За три червоні квітки
Мої надії
Мрій колишніх дітки
Із мороку біжать мені навстріч
Та не зустріть
Колишнього себе
Межи доріг прибитих сивиною
Тут інша краля
Згодна «на любе»
Здає за грошик масть свою винову
Медова річка
Полиновий вир
І ми з тобою калачі потерті
Це я
Твій сон
Інкубус
Дейв
Сатир
Слабкіший зла
Але сильніший смерті
Лише три квітки
Вічні як любов
Три істини між болю та ілюзій
Злі очі снігу
Рай згубився в лузі
Та добра фея дасть мені клубок








     *                 *             *
Якби я зміг тебе лишити
На тому боці самоти
Де все на білу нитку шите
Донизу каменем
Лети
Коротких днів прозорі шати
Переясніють в зорепад
Не треба в осінь поспішати
Де в листі золото лампад
Ми лише мить у цьому світі
Лише вогонь
Лише зола
Нас доля випустила з кліті
До крил
До серця
До тепла
На самоту
На сутінь болю
На сум
На горе
На біду
А там
Самотній як тополя
Я знов у безвість упаду

































 *      *          *
яка сльоза скотилася мені
із літ моїх
розпечена у горі
помножена на вічність самоти
і захмеліла смутком полиновим
я став глухим
і мовкнуть солов’ї
коли коханням марить надвечір’я
яка сльоза
болить мені душа
бо я і ти
це двоє
збився з ліку
то хто ж листопад
осінь прагне теж
як не тепла
то врешті
хоч багаття
але лелеки вирійно женуть
кудись тепло крильми
перед собою
 


























*           *         *
Якби мені не наболіло
Ні від любові
Ні життям
Яби у сніг перебіліло
Чи восени перепеліло
Тож ти з розлук мені затям
Що вже ніяк
……………………….
Куди подітись
Кого чекать
Кому простить
Уже в батьках вчорашні діти
Та ти мені про ВЧОРА
Цить
Бо чим би я не став сьогодні
Моє Учора
Все твоє
Я ж не знайду тебе у жодній
Несамовитій
Чи холодній
З тих що мені на світі є





























 *            *          *
А ми
Удвох посеред літа
Як дві тернини на межі
Тож не настільки ми чужі
Щоб за минувшину  жаліти
Щоб з давнім літом літувать
Коли дивились іншим в очі
Як бились відблиски струмочі
У чорних днів пекельну гать
Тож як тепер не нам
Удвох
На цій межі стояти поруч
Де вік прийдешній став на пору
Від самоти і від тривог





































                          *                        *                     *
Дощі відлиг
Холодні та байдужі
Є дні печалі
В них живе печаль
Мовчить
І мовчки споглядає душі
Так жаль
Тих днів лічба
Не відлік
Не межа
Всього лиш
Інша пісня
Інше слово
Та їм
Печалі множить стоголово
Так жаль





































                                 *                  *              *
За вічний потяг миготить Люм‘єр
На білий світ минуле ставить тіні
Облиш мій сон
Холодна лють химер
Сичить мені у тому миготінні
Я відчуваю
Вічність на порі
Прийшла зібгати всі мої чекання
І сови обживають димарі
І кожен день приходить як востаннє
Стомився я блукать межи людей
І душу рвать
За міри
Межі
Грані
І знову ніч
І знов за нею день
Як привиди на білому екрані 





























* * *
нашої вічності сонце
втопилося в грудні
дим ополонок блакитно мовчить на морозі
мрії стомились чекать в крижаному острозі
принців на сивих кобилах
гурти велелюдні
може і так
душу витрясе вітер тужливий
будем брести
без душі
по межі межисвіття
щось
та напишуть на небі
дерев верховіття
щось та напишуть
для вічності то неважливо
здохне іще один день як собака на сіні
певно не з тої ноги ми ступили у всесвіт
ритми чумацького шляху як кола на плесі
слово мовчить
і мовчання як зерня в насінні

































*          *      *
у білім світі
як вві сні
я заблукав
дрібні химери
уявні прими та прем’єри
топили істину в вині
на кон арени вік несли
щоб стрілки билися у колі
і королі
казково голі
над ними правили бали




































ЕПІЛОГ.


Мені по кроку
З кожної дороги
Ударить стежка блискавкою в степ
Нудної драми гратиме вертеп
Чечітку ж не беруть у епілоги
Без пафосу
Мугиче хеппі

читати