Завантажити

райське
Пора повернути олжі
Царі сновидінь
Ми
Примари
Химери
Фантоми
Лише пригадати
Заснули твої сторожі
Бо що зостається
Лише пригадати
Епохи по  тому
ЕПОХИ ПО ТОМУ
Лиш ДУХИ
Бридкі плазуни
Украплені в душі прокляття
ДРАКОНИ ЕДЕМУ
Ми врешті
Всього лише доказ ТВОЄЇ вини
Бо де ВСЕМОГУТНІСТЬ твоя
Коли БОГ а не демон
Та клята кислиця не з нашої ж волі зросла
Є Зло
Є Добро
Та різниця тепер несуттєва
Бо кара ПІЗНАННЯ
Коротка
Як помах крила
І довга як ВІЧНІСТЬ Адама і Єви
адама і єви
Хай Ангельські Труби
Хай згуба женеться услід
Твоєю рукою
І певно якоюсь метою
Ти ще пригадаєш
Зневажену жінку
Ліліт
Ту мавку едемську
Приречену стать САМОТОЮ
Така нелогічність
Знеболені сльози роси
Чи ж ти проливаєш
ВОЛОДАР БЕЗМЕЖНОСТІ
Логос
Навіщо та мука
Згадати
Твій зраджений Син
І шльондра
Косою йому припадає у ноги
Білявим волоссям праматері демонів зла
Даремна спокута
Такого пекельного щему
Три шістки полинні
Кармічна офіра
Зола
Драконів Едему
драконів Едему
драконів едему






























           *                  *               *


Крізь пахощі
Тече по травню час
Крізь хащі день
І ніч через дорогу
Кидає тінь від дерева старого
Крізь пахощі і хащі
Вабить нас
Задуть свічу
Щоб наш вогонь не згас
Щоб снитись літу
В щасті та коханні
У павука метелик на аркані
Від розпачу зривається на бас
Я ж сон трави
Жовтнева лінь руда
Намріяла мене  траві і небу
Душа
У вирій
Десь летить без тебе
І стати снігом тужиться вода




























*               *               *


Дерева і вітер
Для неба
Далека рідня
Об віття та крила спіткаються хмари вологі
Галуззя за  листям
В мінливості генеалогій
Між небом та вітром
Листопади наздоганя
І травні вродливі
Ясиром лихої грози
Кидатимуть зливи
На посвист пекучий лози
В яри і луги
Де бджолина яса різнотрав’я
І доля лукава
НА ДОБРЕ хитне терени
Щоб знову пізнав я
Солодкої миті весни





























*          *               *

Блищить
У золоті старому
Жовтневій бронзі віковій
Гурти птахів тікають здому
Та шепіт літа ще живий
Бо десь
На дні цієї пустки
Де в груди проситься свинець
Теплом іскрять живичні згустки
Як самородний промінець
Як зайчик сонячний останній
В гіркотну мряку полину
Немов надія
Чи кохання
Чи сон про пісню весняну
Отож
Не крапка
Тільки кома
Палюче випаде з під вій
На гибель золоту старому
Жовтневій бронзі віковій
І потечуть за чорні хмари
Гіркої осені дими
Непомирущі як Стожари
Але ж невічні
Ніби МИ
                                























*             *             *


Якби його назвали МАЯЧНЯ
А так
Життя
Чому
Ні сном ні духом
Бджола хвилин бринітиме над вухом
І битиме чолом серцебиття
Стоятиму над часом
Тлін і Дух
Сплетуть вінок і пустять за водою
Століття розбредуться чередою
Полине човен
Я уже іду
В сонцестоянь оголений зеніт
Де Вічність водить зизими очима
Де вже гроза сльозами намочила
Помпезних склепів заспаний граніт
Де скоро падолисти налетять
І все відкинуть відчайдушним рухом
Якби його назвали маячня
А так життя
Чому
Ні сном ні духом
                               































*                  *              *

луна містерій та історій
цілунків
слів
та мідних труб
все закінчилося
вівторок
полинно
ледь торкнувся губ
немов прогірклий вітер степу
несмілий
перший падолист
та горе спущено із цепу
не лев
не пес
не вовк
не лис
отой лукавий
триголовий
безвічний ланець
Древній Змій
пожовкле листя
сон
полова
зла моментальність веремій
і лун отих
мені нетреба
під сивим куполом небес
мовчи
я муку п’ю
за тебе
навік утративши тебе














*             *              *

за квітами схибився нежить
та вересень б’є у вікно
ця осінь тобі не належить
ти питимеш інше вино
ти видихнеш іншому вітру
в обличчя
байдужі слова
ти іншу плекатимеш віру
де сутінь кажан і сова
у іншому
злому цвітінні
сансари доріг та вітрил
ти більше не матимеш тіні
ти більше не матимеш крил
за полум’ям заздрісно стежить
тобі випадає тепер
це небо тобі не належить
мій всесвіт
для тебе помер
























ДАГГЕРОТИПИ
1

я і ти
гріти грати  дощу
десь уклякли на зламі століття
нас краплинами вкраплено в кліті
як у камінь прадавні хвощі
серенади
та лагідні сни
вутла тінь романтичного віку
задощило
дороги і ріки
натомилися мчать до весни
верховіттям стриба омела
неприкаяна відьомська доля
розминулися шлях і тополя
не з того напились джерела
всесвіт слова не скаже
як нас
палко пестили 
змоклих до  нитки
…………………………
десь
у вічності
наші відбитки
майже поруч
украплено в час
                 2

туди
де сплять минулорічні сни
тікає

читати