Завантажити

жили






























*         *            *

свічкам каштанів
не здолати ніч
тікає час
і гусне глей на сливі
і я шукаю між чужих облич
себе
де п’ють віки свічада сиві
слід пентаграми втріснуто в гудрон
в тій павутині наші гиблі долі
нас не окрилить веслами Харон
нам зась до неба
нам пластатись долі
одна лиш мрія
стати між сторіч
звогніти глеком
з глини та поливи
свічки каштанів не здолають ніч
де п’ють свої віки  свічада сиві






                  
                                




















? Різдва

1
Той танець
Білий ніби сніг
Ті сни
Душі моїй остроги
Як я вночі до тебе біг
У запорошені дороги
Три четвертини
Кроком крок
Причастя першого цілунку
І ми удвох
На вічний строк
Як на різдвяному малюнку

2

Де ти зараз?
Мовчання моє
Все чекає твоїх рушників,
Юних див,
Опівнічних дзвінків.
Я ще є!
Так немислимо -
Є!!!
Хибна ліра.
Триклята любов.
Продаються
І ти , і не ти…
Цвях розп’яття – лиш вістря мети.
«Ми з тобою» -
Різдвяний лубок.




































 *             *             *

Летять від вересня птахи.
Півгруші -
Ніби жовта скрипка.
Листок пливе через шляхи
Як золота
Казкова рибка.
Либонь до грудня час біжить,
П’є табунів тремке іржання.
Листок мов рибка…
Треба жить!
І загадати три бажання.
























*         *          *

                                   
                                                                         Марії Лебідь.
Для пісні
Слова так замало!
Їй серце вторить і гроза!
Нас доля нищила, ламала…
Ми ж спину гнули ,
Як лоза.

І заспівати треба сміти,
Не маєш хисту
То терпи!
Бо ми в житті
Не стільки квіти ,
А скільки лози та шипи!



























МАЙЖЕ ПАСТОРАЛЬ

1


Едем бузку та барбарису
Де ми
Пастушка з пастушком
Страхав тебе старим Сірком
Щоб ти забула Гору Лису
Бо ВІДЬМА ТИ
В твоєму сні
Немає сну моєму місця
Стоять акації без листя
Як тінь зазим’я у весні 

2
неба брязкальці
коралі
градодощ
зухвалець 
зух
ми удвох
як з пасторалі
ти пастушка
я пастух
ми дощу нерідні  діти
між перлин і мерехтінь
луг
і в лузі ніде діти
розпашілих наших тіл
ця мана
на зло спокусі
град наярює луги
тільки тане к кожнім русі
лід від нашої жаги
тане лід
як тане вічність
покраплинно
миттю мить
все спливе
і крига січня
літнім градом защемить



















*    *   *


сплять зірки як діти нерожденні
у моєї долі на плечі
в світ стежки зриваються буденні
мрії у світилки беручи
в тих стежках  літам летіти  з  миром
в гості до моєї сивини
хай вони мені радіють щиро
ніби рідні доньки та сини
там
зібгавши світ до намистинки
самотою
бо такі часи
злі брюнетки
капосні блондинки
слів моїх вишукують роси
вам дедкарів пахолки злиденні
ще нескоро плакать за харчі
сплять віки
як діти нерожденні
у моєї долі на плечі































* * *


Щось у світі неладно
І луна за вікном
І клубок Аріадни
Розпанаханий сном

Так і є
Тиха заводь
Употаєний біс
Знов живиці тужавіть
До бурштинових сліз

          







































 
 *               *            *


Мовчи! Візьми собі це благо.
Мовчи і так собі живи.
Хай загадково п’ють малагу
Штормів далекі острови.

А ти старим велосипедом
В старі хитаєшся шляхи-
Старі слова зточити  медом,
Старі спокутувать гріхи.

Від пірамід,від саркофагів,
Могил,безсмертників,трави
Візьми тепер собі це благо-
Мовчи, і так собі живи.




































     *           *         *


Сама стели свою стежину,
Бо вже ні в серці,
Ні в руці.
Солодку ягоду ожину
Склюють, мов очі,
Горобці.
Сама стелися пізнім хмелем
На злі кілки самотніх днів.
Час перетре і перемеле,
Складе мозаїки чудні…
Порви в старе нестерпну жилу,
Де ми
То грішні,
То ченці.
Сама стели свою стежину,
Бо вже ні в серці ні в руці.




































           СЕРПЕНЬ


У кожній мрії
Тільки ти-
Свята,
Єдина,
УКРАЇНО!
Та ще до тебе йти і йти,
Летіть у весни білопінно.
Де слів твоїх блакитна кров.
Та як піднять тебе з неволі,
В степи,
До гір,
Поміж дібров,
Де полягли козацькі долі?
Де сон – не сон…
Мовчать коші.
І ,як ведеться, «хата скраю».
Раба в змордованій душі
Чиїм я іменем скараю?
Чи ти жива іще?
Жива?!
Та хто твої погоїть рани,
Як поскляніла булава
У безталанного Гетьмана?

                         19 серпня 1991 р.М. Кіровоград.





















*                  

читати