Завантажити

*                     *

Чекати вік
А вижити на мить
Осоння тінь ловить на підвіконні
Морозом грив тріпочуть сиві коні
Підкова лиш
На щастя не впаде
Ще листопадів згарище руде
На мить пригріє виверти амбіцій
Чи може це і буде
Саме те
Заради чого страчено чекання
Заради чого янгол просурмить
……………………………………
Із краю в край дощі гульнуть над ширрю
Нам тут
Під ними
Брьохатись по шию
Бо є сувора правда
Треба жить
                         






















ДОНІНО-КАМ’ЯНКА

                                    1.

Колись розпластаний душею
В болючих вимірах буття
Стежки згадаю споришеві,
Джерел дзеркальні відбиття.
А ще – дороги непролазні
Мого забутого села.
Бо й сам
Навчився грати блазня.
Забув як пити з джерела.
                                      
2
Тепер – нічого!
Тільки втома -
Відплата копійчаних драм.
Ми у життя ішли із дому
Як у святилище,
У храм !
Тепер
Нічого!
Мрійна вічність
Від горя нас не вберегла.
А ще
Траплялось пити відчай,
Із муки пити,
Та зі зла.     



























     *                   *                   *


У місячному сяйві анемії
Об груди гір розіб’ється луна
Чи зими у душі приспать зумію
Як з ПОНЕДІЛКА почалась весна?

Іще не мислить відпустить додому
Моїх лелек далека сторона.
Іще в дощі нема й краплини грому,
Та з понеділка почалась весна.

Уже пора збагнути в круговерті
В чиє сузір’я правити човна,
Вітрило,мов розлук листи подерті,
Вже з понеділка почалась весна.

І тим доба женеться за добою,
Що долю треба випити до дна.
Не повернути щастя ворожбою,
Бо з понеділка почалась весна.
              

































       *                    *                      *


Брала осінь води із неба,
Розливала дощем рясним.
Котрий тиждень
Уже без тебе
Намовчалися цвіркуни.
………………………….
Треба ж мати такої кеби-
Закохатися восени!!!










































   
                                   ІКАР  ХХ


Тільки б скресла нічна пітьма!
До зеніту злетить Ярило,
Я розправлю вощені крила,
І тримати мене -
ДАРМА!!!
Я – ОСТАННІЙ ІКАР ЗЕМЛІ !
Я народжений щоб літати
Там де неба блакитні шати,
На легкому як сон крилі.
Невмируще
Як Бог,
Як хліб
В щедрий полудень сонце скаче.
………………………….
Та нічого Ікар не баче -
Він,
Дитиною ще,
Осліп.

































     
                                                  ВІСІМДЕСЯТІ



Тут
Рік  - за сто!
Тут злидні  від Кардена.
Тут посмішка убога «Спортлото»
У шапіто занудного будення
Одні діди,
Бо й справді – рік за сто.
Тут скніє сміх
І скроні душ біліють,
І осеніє шепотом листок,
І валить з ніг,
І чавить «на олію»
Один із тих , що заліком – за сто.
































                                                 *      *       *


Липень
Серпень
Старі сторожі
Золотавій порі міжмороззя
Я дійшов до якоїсь межі
Впав у рабство житейської прози
Лютий відчай осінніх борів
Не погине у магії глиці
Райські яблука
Просто кислиці
Старість
Нею либонь захворів































*        *          *

Т.К.

Біль переплачу
Сум переросту
І рястом знову  вичахну з печалі
В житті не тих ми певно зустрічали
Коли за звичку
Бігти у сльоту
Не тих любили
Не за ті слова
Коли навкіл нікого
Крім самоти
Коли душа сумні виводить ноти
І має згадку
Балка Милова.
Про куцу ніч
Про пісеньку просту
Таке терпке повернення В НІКОЛИ
Та ще не раз на пні старої школи
Полюбить серпень осінь золоту





















*           *         *

Розтрісло небо
Віттям сливи
Різдво
Метелиця
Вертеп
Легке як сон
Січневе мливо
Летить у безвість
Не у степ
І степ заснув
Низької хмари
Накритий сірими крильми
У тому сні живуть примари
Старої
Іншої зими
Це там
Відлиги пустка дика
Ні
Не Вальгалла
Не Едем
Червона
Зрадлива гвоздика
Без німбів і без діадем
Весь посаг
Ти ж не Беатріче
Вже час НЕ ТВІЙ
Не твій і сміх
Ті дні роковані
На  відчай
Зміняли наш солодкий гріх
Лишилась пісенька журлива
Щоб нам маячить у житті
Різдвяних мрій казкове мливо
Летить у безвість
Без путі
                        










КАПЕРНАУМ
1
Рулетка долі
В мій Кафар Нахум
Бредуть безпутньо СОРОК ЛІТ ПУСТЕЛІ
В старих багетах розпинає сум
Життя
Як мить увічнену в пастелі
Так невблаганно
Сіре порохно
До листопада домалює мжичку
Там романтична юність п’є вино
А старість дотліває ніби звичка
Порожній погляд кине циферблат
На нашу розцяцьковану миттєвість
На брудершафт
П’ють з витязями леви
Та не вина
ВОДИ
Чека Пілат

2
.
Те яблуко

читати