Завантажити

нього батарейку. Потім розміркував і знову вставив її на місце і включив мобільник. Ще раз, вкотре за цей день увімкнув пристрій для виявлення «жучків». Індикатор відразу спалахував червоним, у який би бік салону авто Я-та-Gun не спрямовував його. «Жучки» були скрізь. Від такого результату він аж струсив головою, бо чітко пам’ятав, що перед сном у кабіні, а тим паче у телефоні не було жодного підслуховувального пристрою. Від розпачу і розгубленості він скривився, потім вимкнув пристрій і завів двигун. «KIA Soul» зірвалася з місця, плигнула з брівки і помчала у бік Корчуватого і Столичного шосе. Там йому пригадався один покинутий ангар посеред промзони на березі Дніпра. І там легко сховати цю машину з підслуховувальними пристроями. Нехай ті, що за ним стежать, думають, що він десь стирчить на промзоні. Проїхавши з кілометр, Я-та-Gun пригальмував, опустив скло з правого боку і викинув «молільника» простісінько на суху сіро-жовту траву біля трамвайних рейок. Хтось підбере. Йому треба було зробити все, щоб Педіатр за дзвінком на мобільний, його не знайшов.
Зламати рахунок у банку, навіть у швейцарському, було для Я-та-Gun-а ділом нескладним, і зайняло б у нього не більше години. Тому він знав, що навряд чи хто той Валух схопиться чи запідозрить, принаймні, до ранку. А якщо хтось і помітить з сек’юріті, що рахунок спорожнів, то навряд відразу закриє доступ до інших. У такому дражливому ділі, зазвичай, зв’язуються спершу з клієнтом. І до ранку цього ніхто у швейцарському банку не робитиме. А ще він розумів, що текст, який сам прийшов до нього через «мерехтливий» сайт, невипадковий. Збіг прізвищ «Валух» і «Valuch» так само це підверджував. І Я-та-Gun-у, чи то aka Шонові О’Ковелку, котрий останні чотири роки поспіль бродив у снах і зламував чужі сновиддя, конче необхідно було прочитати той текст до кінця. Усе, що висловлене знаком чи числом, має відображення у Несці. Може, десь там і є порятунок? Може, він вийде сухим із води!.. Хоча надія була більш ніж примарною… А сама назва, що обіцяла «проникнення у безсмертя» навіть глузливою…
Доїжджаючи до Видубичів, під мостом автомобільної розв’язки він побачив припаркованого далекобійного трейлера, на якому не було жодної машини. Не довго думаючи, Я-та-Gun загнав «KIA Soul» на платформу «далекобійника», вимкнув двигуна, поставив машину на «ручника», ще й увімкнув першу передачу, щоб нікуди не покотилася. А як вискочив з авто, ще й підняв блоки-фіксатори, якими стопорилися на платформі трейлера машини. Потім сплигнув на тротуар і побіг у метро, залишаючи старий пошарпаний ноут у викраденій машині у назві якої є слово «душа».
«Якщо Педіатр має відношення до мерехтливого сайту, то він мене вирахує будь-де… - так міркував собі Я-та-Gun. – Якщо ж ні, то… в мене є шанс… якщо не на безсмертя, то на життя…»




…Його пальці у рядку введення веб-адреси, немов самі набрали англійські літери «www.eternity.penetration.com/» і знову натисли клавішу «Enter». Однак замість уже баченого раніше на екрані комп’ютера виникло зовсім інше вікно із додатковим словом:

…www.eternity.penetration.com/neliubov/…

І Я-та-Gun, зручніше вмощуючись за комп’ютером у інтернет-кафе на Печерській площі, чомусь нагадав сам собі, що тільки що, як заходив, у дверях зіштовхнувся з низьким чоловіком чи то плескатим білим обличчям, примруженими очима, у чудернацькій червоній високій шапці, з причепленим червоним носом, як у діда Мороза, і оленячій довгополій камізеї з прикрасами з цини і червоних орнаментів на рукавах і комірі. Поряд через стіну знаходився Макдоналдс, у якому відзначали Хелоуін, тому спершу Я-та-Gun подумав, що цей дивний чоловік звідти. Одягнені у костюми всілякої нечисті, обмазані кров’ю, молоді і середнього віку люди вискакували раз по раз з Макдоналдса, по-дурному щирились, вищали, скавчали, горлопанили, кидалися одне на одного і на перехожих. Уся увага перехожих, що спускались і виходили з метро, була прикута до гамірного Макдоналдса. І навіть деякі відвідувачі інтернет-кафе вийшли подивитися на «шабаш потойбічних сил». Зрештою, це було на руку Я-та-Gun-у. Тим більше, що на вулиці за вікном інтернет-кафе дивного чоловіка видно не було. І Я-та-Gun вирішив зосередитися на «мерехтливому» сайті. Крізь водяне ряботиння знову проступив барельєф чоловіка, що біжить чи танцює на гігантській скелі. Хакер віднайшов очима кілька слів і почав читати:
Він був схожий на багатьох…
Потім фраза щезла і якусь хвилю не спливало нічого, аж поки не з’явилося:
І Валух… Інокентій, як багато хто у цій країні, ще за дитячих літ був плутаний, боязкий і жадібний. Часто не розумів чого хоче. Часто шукав кращого, забуваючи, що вже мав його багато.
Тому Валуха охоплювали різні марення і підозріння. Він любив вигадувати довкола себе світ, повний загадкових людей зі складними емоціями і невідповідними їм характерами. І тільки вже за це він їх недолюблював з першого погляду. Кожну місцину, чи незнайому вулицю чи новий невідомий куток

читати