Завантажити

бампером. З зігнутими задніми крилами. З заклиненими задніми колесами. Пошматоване. Сплюснуте… Потрощене…
- Ні… Годі… Викличу евакуатор і страхового агента! — сказав сам собі Валух — а це був він — витягнув мобільний і набрав номер страхової компанії...
Пі-па-пу-пе-пи-пя-пє-по… і-і-і-і…
- Алло!
- Компанія «ПроСТО»?!
- Да, слушаем… ха-ха! Но уже не про сто, а за двести.
- Не шутите! Я ваш постоянный клиент. Номер карточки: 6435…
- Плохо слышно. Повторите.
- Я говорю – номер карточки: 6435 дробь 333! Приезжайте, быстрее! Я рядом с Выдубичами, перед въездом на развязку со стороны Корчеватого!
- Кого-кого с ватою?!
- Слушайте, мне не до шуток! Меня заклинило!
- Так расклиньтесь! Только осторожней, чтоб вас не защепило. И берегите язык.
- Вы что, издеваетесь?!
- Да, а что – нельзя? Это же сон.
- Сон?! – запитав Валух і раптом закричав з такою силою, що його негайно почав хтось термосити за руку.
- Кешо… Кешо… Не бий мене рукою… Чуєш… - чийсь милий голос вимогливо і водночас ніжно зашепотів Інокентію на вухо і він, намагаючись вирвати руку, обернувся до того, хто говорить.
У кімнаті місячний відблиск пронизував морок ночі. За вікном – місяць-діжа. А над ним, над його обличчям – довге духмяне пасмо чийогось волосся. Воно темне, ніжне і лоскітливе. Воно немовби сміється з нього, торкаючись його носа і губ.
- Що таке? – запитав він.
- Ти кричиш, Кешо… ну, дуже… Тобі щось наснилося, мій хороший? – чиїсь пальці відхилили від його обличчя пасмо волосся і він побачив добре знайому, завжди винувату усмішку. Це була Кіра, його дружина.
- Я кричав…- сказав він. – Мені наснилося, що мені хтось розбив задок моєї нової «бешки»…
- Не переймайся… Тобі треба зберігати спокій навіть у сні. Давай, я тебе зігрію. Притулися до мене. Я тобі погладжу спину і ти заснеш, - слова Кіри були такі щирі, такі турботливі, що Валух, хоч і сколошканий побаченим сном, але погодився.
Він підсунувся до неї. Притулив свою ногу до її ніжної стопи. Відчув тепло. Потім обійняв за плечі. Почув її віддих, м’ятний. «Чому її подих такий свіжий?» – подумав і спитав:
- А зараз котра?
- Третя, - тихо відказала дружина і обережно витягла свої губи дудочкою, щоб поцілувати чоловіка у брову.
- Третя?.. Може ми з тобою вчора сварилися, що я уві сні кричав? – перепитав.
- Ну, ми з тобою сваримося щодня ще від нашого весілля, але ти раніше так не кричав… Вірніше, кричав, але не так, - пролебеділа гарячими вустами Кіра і її губи нарешті торкнулися його кущистої брови. Повіко Інокентія сіпнулося. Він витримав поцілунок дружини, а потім спитав:
- А ти чому не спиш?
- Я спала. Ти мене збудив… Як завжди вдарив рукою… А тепер усе добре…
- Добре… правда… а мені наснилося, що хтось розбив мою машину…- повторив він.
Жінка завагалася, глянула на місяць, на який насунулася легенька напівпрозора хмарка, як пелеринка танцівниці. Закопилила верхню губку і наважилася нарешті спитати:
- Ну… а хіба ти все забув?
- Що? – наче схаменувся Валух.
- Забув. Це неймовірно! – сказала Кіра і всміхнулася.
- Неймовірно – що? – занервував Інокентій.
- Та, пусте! – віджартовувалася жінка і навіть спробувала захихотіти у долоню.
- Що я забув?! Кажи! – він розхвилювався і підвівся на лікті. Іншою рукою підгріб під себе Кіру і силкувався заглянути їй крізь нічну темінь у вічі. – Кажи!
Жінка не витримала такого натиску і сказала:
- Ну, ти ж розбив авто Папана…
- Я?!.. Розбив?!.. Як?!
- Так!.. Після того, як тобі подзвонила з Москви якась Стелла, ти неначе сказився… Ой! Не роби мені боляче! Не стискай мені плече! У мене ж буде синець!
- Я? Мені дзвонила Стелла? – і Валух витер холодний піт з чола тильною стороною долоні. – Чому?.. Вірніше, як це сталося?
- Ну, ти ж учора святкував відкриття нового офісу. Влаштував імпрезу… пам’ятаєш? Ти запросив каучук-номер, циркачку… Вона, правда, була схожа більше на стриптизерку, коли кинула свій ліфчик глядачам і потрапила в обличчя президенту фондової біржі… А ще, ти найняв нетрадиційну групу музик у оленячих шкірах, конусоподібних шапочках з бубнами, яка барабанила таку перкусію, що Папан ледве не вдавився маслиною…
- Що ти мелеш? Яку нетрадиційну групу?
- Ну, гурт чи як там їх? Один падав на підлогу і синів… А двоє в шапках у вигляді червоних птахів тарахкали по розмальованих барабанах кістками чи рогами… Звідки ти їх притяг?
- Я що був п’яний?
- Так… ну… дуже п’яний… Бо після того, як тобі подзвонила якась Стелла, ти їм сказав грати на всьому, що є у новому офісі. І вони так тарабанили, навіть по головах присутніх… що всі мало не здуріли.
Валух скочив з ліжка, побачив, що голий, і хутко закрутився у простирадло. Під сяйвом місяця він був схожий на сновиду з широко виряченими і застиглими від вічного невидющого жаху очима.
- Кіро, я тебе благаю! Скажи!.. Я сильно розбив

читати