Завантажити

у нього мову. А коли батько не бачив його у снах, то кричав на яву і, не впізнаючи нікого, кликав усіх його найменням.
До Лізи Чучіної він ввалювався у сни, як йому здавалося, завжди голий. І її вуста від пристрасті здригалися. (Це так само тільки він бачив у її соннах.) Її груди, схожі на дві присохлі на сонці грушки-дички, вкривалися солодкою млістю, немов паддю. І вона прозивала його крізь сон «своїм хоробрим воїном». І від того на його тілі виростала кольчуга. Він притискався нею, холодною і вузлуватою, до її ніжних грудей. Вминав її лоно гострим довгим мечем, припнутим до тугого стегна. І опісля, коли у подряпинах і пилюці опускався змучений у воду ріки (а ріка затікала у сон Чучіної майже щоразу), то скісні промені призахідного сонця грали у його кучерях, іскрилися сяйливими бризками по горбах м’язів і губилися у золотому, медовому, пахучому хіттю, паху. Там ховалася та сила, від якої Лізу тіпало і яку вона не могла витримати сама, наодинці. Від її дужості вона прокидалася. І довго згадувала себе саму у дійсності. Вона – вчителька музики і хакерка сну, незаміжня, хоч і каже, що одружена. І від того Ліза стогнала і втуплювала очі у кістяки засохлих троянд на книжковій полиці. А тоді спрагло пила воду, обливаючи підборіддя і шию. А пиптики її грудей, ще напружені, солодко ковзалися спідсподу по ситцевій нічній сорочці. (Принаймні, так привиджувалося йому у його снах.)
Він був молодий щирий і самотній. Особливо, тепер, коли помирав тато, він не уявляв далі свого життя. Тому іще більше поринув у хакерство снів і світ інету. Там його звали «Я-та-Gun-ом». За аватар* мав дві перехрещені шаблі. Їх він придумав, бо ненавидів зло. І спершу, як тільки починав проникати у чужі сни, то збирався його викорінити у підсвідомості людей. А реальність сприймав, як неконтрольований жах, і залишав її наостанок. Він вважав, що підсвідомість і сон керує усім. Але в який спосіб – поки що не збагнув, хоч чимало поплатився за це. Тривалі окультивні блукання Нескою вплинули на його мову. Двадцятирічного Я-та-Gun-а з кожним поверненням у Суще чимраз більше полишала здатність чітко висловлювати свою думку. Та й вертався він в усвідомлену дійсність здебільшого для того, щоб заробляти гроші в інеті і віддавати їх мамі. Від зламів серверів і мережевих захистів, чужих соннищ і мев, у тямі хакера сну і кракера* комп’ютерних мереж і інтернет-ресурсів Я-та-Gun-а переплуталося все – і добре і погане, і день і ніч… І вчиняв він, що йому ввижалося вірним, і прокидався тоді, коли хотів, а іноді спав на яву…

Зазвичай непроникна тиша, що завжди у хвилини дрімбродингу тиснула на вуха і відбивалася у стукотах його серця, була порушена тим, що стало іще тихіше. Хакер відкрив очі і усвідомив, що йойки*, скандинавських етномузикантів, які нагадували стрибкоподібний темп сновидіння і під супровід яких він любив засинати, раптом скінчилися і скінчилися раніше, аніж були виставлені ним у плеєрі перед сном. У першу мить пробудження усе Суще ішло перед Я-та-Gun-ом обертом. Бо з Нески він вийшов, користуючись «евейком» – терміновим виходом зі сну. При цьому він обминув вороття, не виконав хахк і, взагалі, погано пам’ятав усе, що діялося із ним у його дрімвиді. Тому кілька секунд «ганяв бісів» – себто, перебував у болісному безпам’ятстві, що завжди настає після ґвалтовного виходу зі сновиддя.
«Ноут» тим часом розривався від нової інформації. Долоні хакера були вкриті пекучою і трохи солодкою мжею, чого ніколи із ним раніше не траплялося. Мжа ніколи не відбивалася на фізичному тілі і не переносилася із Нески у світ яви. А ще, що вже було зовсім дивно, якась мокрота, так само схожа на мжу, патьоками заліпила пошарпаний матовий екран ноутбука.
Те, що його збудила випадкова зупинка у музиці стурбувало Я-та-Gun-а. Бо ж час свого пробудження у реальності він виставив у своїй свідомості у ріалтаймі на 19.00, а зараз було лише двадцять по вісімнадцятій, і такого не повинно було статися. Тому, витираючи об заношені джинси липучу мжу чужого, найбільшого з усіх, бачених ним будь-коли, соннища, він думав про те, що ріалтайм, який підкоряється ентітайму, спрацював не без втручання підсвідомості. Перед його внутрішнім зором ще пливли створіння чужих снів. Хакер помацав екран – він був сухим. Його знову обмануло Суще. Зображення сріблясто-синіх патьоків вражало своє об’ємністю. Здавалося, ще трохи і мокрота поллється з віртуала назовні у вечірньо-мокру дійсність.
Озираючись довкіл, визначаючись у просторі, що його оточував, Я-та-Gun переконався, що перебуває у стані неспа??ння. Хоча під час дрімлінґу і розтинання чужого найскладнішого сонну у нього був точнісінько такий самий стан невсипущості і все здавалося більш, ніж реальним. Він бачив чорну старовинну початку ХХ-го століття відкриту машину, що летіла на швидкості у його напрямку. А він голосував. Підняв руку. Машина під’їхала до нього, але не спинилася. Вдарила дахом по його руці. І рука відірвалась і відлетіла. Без болю. Й високо угору. А з вікна вистромилася чиясь

читати