Завантажити

спізнав Відстьобка, ну, а Відстьобок, ясна річ, невміло користуючись хакінґом сяк-так зазнайомився із сонном відомого хакера снів. Отож, Я-та-Gun знав напевне, де саме на Московській вулиці мешкає хлопець, який у малого краєвид із вікна, які звички, хто друг, а хто йому ворог. Знав, що парубчисько двічі ковтав екстазі. І точно пам’ятав, що у нього є, подарований татом, старий ноутбук. Настільки старий, що він міг спокійно його брати до школи і не шкодувати – раптом із залізякою щось станеться.
Двері прочинилися не відразу. На щастя їх відчинив сам Відстьобок. До половини спустошена дволітрова пляшка кока-коли у руці і блаженна посмішка від вуха до вуха чітко вказували на те, що батьків юного хакера снів немає вдома.
- Ковтнеш? – спитав замість того, щоб привітатися Відстьобок.
- Ні. На вулиці… дрижаки. Гарячіше ее… є, - відказав похапцем Я-та-Gun, так само забуваючи привітатися.
- Вдома не вживаю, - промовив Відстьобок і посунув у глиб квартири, не пропонуючи гостеві ані капців, ані питаючи, чого той до нього привалив. Я-та-Gun теж не церемонився. І поки йшов по довгому червоному коридору, обвішаному екзотичними масками індонезійських та африканських тубільців, перекинувся з хлопцем кількома фразами. Це більше скидалося на ритуал чи встановлення дистанції одне між одним. Тим більше, бачилися вони втретє у своєму житті.
- Ти… в неті?
- Угу. В Aion он-лайн*. Вже 12-й рівень.
- В Aion… забув коли вже в неї різався… А-а кава є?
- Наче… Я її не п’ю.
- Є якщо – дай.
- Подивися на кухні.
Однак Я-та-Gun, котрий, виставляючи вперед праве плече, просувався слідом за Відстьобком, до кухні не дійшов, спинився посеред коридору. Він раптом утямив, що у передпокої відразу біля вхідних дверей на полиці серед капелюхів і шарфів виднілася сірою плямою кришка зашарпаного ноутбука.
- Відстьобку!
- Що? – разом зі звуками пострілів і сичань від помахів лазерного нагая прозвучало питання з кімнати хлопця.
- Я ж на секунду.
- Ну!
- Мені треба е-е… старого нотика*. Позич. На тиждень… Віддам...
- За три дні віддаси! У мене у середу контрольна з математики!
- Не жени… Ти й без лапи* математику тягнеш… – спробував віджартуватися Я-та-Gun, котрий насправді й не знав як довго йому буде потрібен ноутбук.
- Я не жену! – донеслося з кімнати з підозрінням. Потім враз затихла мережева гра. І цибатий сутулий Відстьобок з’явився у протилежному кінці коридору. – Це ти женеш, - сказав він і шморгнув стирчакуватим носом, по обидва боки якого зацікавлено кліпали два блакитних цвяшкуватих ока.
Я-та-Gun мовчав. Він зрозумів, що хлопець здогадався для чого хакерові потрібен старий ноут. І йому стало ніяково. Бо Відстьобок з чемності не вимагав додаткових пояснень.
- А в тім – забирай, - раптом відповів, подумавши Відстьобок. Він бачив блиск в очах хакера. І рішучу, хоч і притомлену категоричність рухів. Краще такому не перечити. – Цей бяка* від самого початку був юзаний. Батько його з рук купив. Так що наше прізвище ніде не світиться.
Я-та-Gun вперше оцінив хлопця. Навіть трохи затурбувався, заглядаючи йому в очі: закладе, чи не закладе?
І Відстьобок наче у відповідь заперечливо хитнув головою. Потім сказав:
- Для чого?.. Ти ж серед нас один дрімлер.
- Це… на лобі моїм написано?
- Ні. Я вчитавсь у тебе… збоку, як ти колись учив… Тільки не сказав – з якого, - пожартував хлопець.
- І… ну… з якого… ти боку прочитав мої думки?
- З переду… Ти у Несці якраз розтинав чиєсь неосяжне соннище… а мене не помітив, - сказав Відстьобок і гордо всміхнувся.
Ач, як просунувся у хакерстві хлопець. Молодець… І Я-та-Gun не знав, що сказати. Постояв ні в сих, ні в тих. Йому стало шкода, довірливого й простодушного Відстьобка. Розумів, що втягує, підставляє малого тим, що бере навіть «юзаного» ноута. Але все ж таки його ноут «юзаний». І за ним «хвоста» не було. Він півгодини ховався у дворі Відстьобка, дивився, чи хтось не прийшов за ним назирці.
- Ти з того соннища що взяв?..
- Давай, Відстьобку! За-а…бувай! – сказав він, не відповідаючи на питання, і у кишені джинсів про всяк випадок схрестив два пальці: мізинець і безіменний. Це був його улюблений заклин-оберіг. Ним він відвертав усе лихе ще з дитинства. І коли інколи прибріхував, що не крав з креденсу цукерки чи що одержав «дванадцятку» в школі, то так само робив. І як не дивно – це майже завжди допомагало. Хоча цього разу він на всяк випадок додав: – І вбий собі у мізки – ти мене ее… не знаєш… якщо раптом…
Хакер відчинив двері і хлопець мимовільно сіпнувся за ним.
- Га? – запитав Я-та-Gun.
- У сонн Лізи Чучіної проведеш? Бо я до неї увійти ніяк не можу.
- А чом і… ні… Тільки ж вона вже хакнута не раз інсталяшка.
- Ну й що, що хакнута?.. Воно ж тому і більше хочеться…







…penetration/…/voda_shcho_ne_rozlyvajet’sia…

…Вже пізніше Інокентій зустрічав Лохнесу на

читати