Завантажити

голову, що у будці з напругою у 6000 вольт під пригвинченим до стіни разом із UPS-ом і стандартним десктопним корпусом сервера, що збирав дані з електролічильників дачного кооперативу, за відкидним столиком сидів за ноутбуком хтось за п’ятнадцять дев’ята вечора, гриз сухарики і пив каву, нашвидку запарену у чашці.
Шум протягу, ляпотіння крапель мряки об металеву будку і запах електротехнічного масла навіть трохи заспокоювали Я-та-Gun-а, хоч і створювали враження, що він закупорений у велику порожню бляшанку. Його хвилювали тіні людських постатей у вікні їхньої дачі. Ось мамина, а біля неї велика, як бочка, - тінь Педіатра. Він сьогодні у нас Валентин. А насправді його звати Геннадій Ігоревич – так до нього інколи зверталися Ляпарт, Акцес і Валєра80. І якщо він зараз у нього на дачі, то це означає лише одне – його шукають по всьому місту… Бо навряд би цей мішок лайна наважився прийти до нього на дачу. Вже досить того, що у альтанці у їхньому дворі чипіє чиясь тінь. Напевне, Акцес. У нього дреди на голові. Інші певне носяться на машинах по дощу із пеленгаторами. Ніяк не можуть вирахувати – де він. «Нехай носяться… Тільки щоб мамі з татом не заподіяли біди!» - перелякано подумав Я-та-Gun.
Уся ця історія, яка для нього почалася цілком банально, коли він підробляв на фондовій біржі програмістом, де і познайомився із Педіатром, котрий назвався тоді менеджером з продажів, тепер стала по-справжньому небезпечною. І хлопець розгубився. Він ніколи не потрапляв у такі ситуації. Нерішучість, почуття цілковитої безвиході опанували ним. І жодна продуктивна думка не впадало йому в голову. Як хвостик мишки у нірці, мелькнула йому гадка, що Ліза Чучіна часто виручала його. Навіть кілька разів давала йому в борг, а він досі їй тих грошей так і не віддав. І хлопець раптом намірився їй подзвонити. Більше зі страху, чим з розуму він швидко набрав її номер, який пам’ятав і без телефонної книжки у своєму старому мобільному.
- Алло! – проказала Ліза і інтонація її була сповнена трепетного очікування. (Так здалося Я-та-Gun-ові.) Ліза кілька разів глибоко вдихнула і перепитала вже стриманіше:
- Я-та-Gun-е, це ти?
І хлопець смикнувся, скривився, знову злякався і похапцем вимкнув телефон взагалі. Тільки спалахи барвистого феєрверку розлетілися на прощання на його маленькому екранчикові.
«От дурень!» - картав себе подумки Я-та-Gun, кусаючи губи. – «Треба ж зараз затихнути! Особливо тут, у трансформаторній будці, біля своєї дачі! Мене ж вирахують неодмінно!»
І він заметався по вузькому, сірому, вібруючому енергією простору. Виходити в інтернет через телефон було так само ризиковано. І він навіть не став вмикати ноутбука, якого позичив у Відстьобка.
Кілька разів нервово зиркаючи крізь прорізи у металевих дверях трансформаторної, він пересвідчився, що у нього у родині поки без змін. Явної загрози поки що немає. На це вказувала мамина тінь, що спокійно переміщалася по спальні, у якій лежав його хворий на рак тато. Потім Я-та-Gun дочекався, доки схожий на барило Педіатр викотився з дачі і почимчикував, ховаючись від мжички під чорним парасолем, за ріг вулиці. Звідти пролунав гуркіт вмикання двигуна і заблищали по парканах садиб відсвіти фар, що віддалялися. У мороці, який враз огорнув вулицю, його тренованому зорові відкрилися дві чорні тіні: одна, та сама, що й була у сусідньому з їхнім дворі у альтанці, інша вийшла з авто, яке вже певно давно стояло у глибині вулиці. Хлопець його раніше не помітив. Велика фігура і розбитна манера рухів цього чоловіка нагадувала йому Валєру80 – він займався кулачним боєм і любив ґамбурґери. Але ці двоє йому не страшні. Не треба тільки вмикати мобільного чи ноута з модемом і виходити на зв’язок. А так, який розумаха додумається шукати його у трансформаторі?..
Тому дрімлер Я-та-Gun розслабив щелепи і язик, концентруючи у повіках кров, і втишив серце. Тренованим зусиллям волі він миттю пригасив свідомість і увійшов у дрімоту, у Передвороття, з якого ще можна було повернутися у дійсність. Але він не хотів цього, хоч і йшов у сон вже втретє за цю добу. Насправді ж, навіть двох занурень у Неску впродовж доби вистачає, щоб здорова людина поїхала розумом. Однак він прагнув знати, чому з’явився йому у реальності сон Валуха зі своєю загадковою історією? Що чи хто за цим стоїть? А головне – він шукав виходу із жахливої історії, в яку вляпався здуру.
Я-та-Gun був переконаний, що якщо увійти у нескінченість підсвідомості і розітнути сонн Валуха, то він побачить продовження історії, яка прийшла до нього через мерехтливий сайт. Тому він зробив останній ахк і, не втрачаючи зв’язок із власним «я», пройшов крізь Вороття й опинився у Несці. Його сонн був сліпучо-сніжний, неначе горів зсередини. Ніяких дорнів у вигляді маленьких чорних діток поруч не було, тільки до нескінченості тяглися громаддя сірих, темних, білих, блакитнуватих, жовтавих за тональністю картин світу, пейзажів з закрученими лініями горизонтів, облич знайомих і незнайомих, які вгадувалися

читати