Завантажити

спотвореної уяви, що прийшов до нього із напівзабутої казки дитинства? Може це той павук, якого колись у ляльковому саморобному вертепові показував йому його тато – майстер ляльок і казок. Він розповідав йому свою казку про північну далеку країну у якій живуть люди злиті духом своїм і помислом із природою і всесвітом. Їм не страшні морози і полярні ночі. Вони їздять на своїх ґринджолах по спалахах полярних сяйв. А павук був у тій казці великий і крижаний. Він заповзав у вухо людині і вічний холод проникав разом із павуком у душу людині… і всі вчинки її були бездушними…
«Невже все міняється місцями!» - може разів зі сто повторив сам до себе він і з його носа стекла краплинка холодного поту. «Чи це відбувається тільки зі мною?» - запитав Я-та-Gun, стежачи, як довго крапля поту летить з його носа на цементовану потріскану підлогу трансформаторної. І поки та крапля летіла, хлопець збагнув, що розмова вселенської підсвідомості, яку хакери снів називали Нескінченістю, – це не його онейроїдний стан чи нав’язливий синдром. Це звістка. Це послання з Нески. Від Валуха чи від його підсвідомості до… до нього…
Чортзна-що! Він вибрав мене! Чому? Тому що я збирався почистити його рахунок у швейцарському банку? Якщо він про це знав, то чи не простіше було б просто перевести гроші на інший рахунок і в інший банк, в іншу країну, на інше прізвище?.. Але уявити собі послання від підсвідомості до свідомості, від Нески до Сущого заради порятунку чийогось банківського рахунку – повна нісенітниця!
Підсвідоме не може помінятися місцями зі свідомим!
По великому і вказівному пальцях лівої руки, звисаючої униз до цементованої долівки, потекла цівкою кров. Я-та-Gun тільки зараз помітив, що нігтями правиці він сам собі, ошаленілий від страшних нервових навантажень, подряпав лівий зап’ясток. І розуміння того, що він перебуває у Сущому, і що це – не сон, прийшло разом із болем, який він тільки зараз почав відрізняти від затерплості.
«Якщо це так, - подумав хакер, - значить хай там що, а я мушу додивитися цей сон Валуха до кінця… Бо, можливо, те злодійство, у яке я вляпався не просто банальна підстава. І мене Педіатр припасає для чогось більшого і гіршого!..»
Я-та-Gun ніколи не користувався травами. Однак тримав їх для невправних новачків у мандрах снами. Але сьогодні був особливий випадок. Його червоні очі, млість у кінцівках, постійний дратівливий шум у голові, сухість у роті говорили про те, що ще трохи і він відключиться, засне, причавить подушку, смикне Морфея, відійде у сон, але без снів. У той сон, що повертає хакеру здоров’я. Але того вечора, змучений кількома безсонними добами, які він провів за зламуванням рахунків у швейцарському банку, Я-та-Gun не мав права на відпочинок. Тому він заліз у дерев’яну шухлядку під відкидним столиком і перебрав пальцями кілька голівок маку, жмутик дурману і глечикоподібні сірі голівки блекоти. Остання була аж занадто пахуча. Хакер приклав пучки пальців до ніздрів. Вони пахтіли гіркотою забуття, спрагою марення і цілковитою неприкаяністю. Це було те, що треба. Воно поверне йому ослаблені втомою здібності блукати снами. І Я-та-Gun довго і з присвистом, тренованим ахком втягнув у себе пахіття зел сну. Його зіниці розширилися і він миттю перелетів через подвійну браму сну, поминаючи дрімоту вороття.
Останнє, що він пам’ятав з продуманого ним у Сущому, було безсиле питання: «Чому я? Чому обрано мене, Нескінченосте?»
















…penetration/…/nagaduvannia_sebe…

…Деякі ранки, відразу після пробудження, починались у нього з нагадування самому собі, а хто ж він такий і що йому треба у цьому світі. А треба було йому у цьому світі, як з часом виявилось, лише одного — грошей, дзвінких, шершавих, електронних, лихварських чи гендлярських і більше нічого. І усвідомлення цієї банальної істини роздвоювало його і тіпало душу.
Після хвилинних міркувань він досить швидко звинувачував у всьому обставини, країну, зміну соціального устрою і духовних орієнтирів, які приневолили його покинути роботу у історичному інституті і примусили шукати іншого хліба. І він таки його у прямому розумінні знайшов. Валух став торгувати збіжжям. Тобто, купував у селян задурно борошно чи пшеницю, а продавав хлібокомбінатам або приватним крупорушкам і борошномельним фабрикам з надлишком, і великим, щоб можна було розплатитись з усіма тими, хто його контролює, допомагаючи, допомагає, контролюючи, і дозволяє платити податки, втричі менші, залишаючи основний капітал у тіні. Валух жив з цього і ненавидів себе. Бо робота примусила його забути усе те, що він колись любив і чого прагнув досягти. Раніше у юності його найбільше вабила історія стародавнього світу, історія цивілізацій. І він ще у дитинстві уявляв себе серед румовищ та пусток загиблих древніх міст, йому ввижалися печери і саркофаги. Його тягло розкривати давні загадки. І коли він вперше поклав руку на ефес козацької шаблі, обтягнутої шкірою акули, і відчув, як та шкіра своїми маленькими шорсткими порами не дає

читати