Завантажити

люди до Дмитра, партизанів; запрошували до хат на сніданок. Але треба було поспішати до лісу. Навантаживши кілька возів зерном і свиньми, яких забрали з «громадського господарства», партизани вирушили і села.
— Хороше говорили, Дмитре Тимофійовичу! — усміхаючись, підійшов Тур. — Тільки звідки ви взнали такі новини? Може листівка попала?
— Ні, на жаль, не попала.
— Звідки ж вісті, що Иосиф Віссаріонович...
— Звідки?.. А як ти гадаєш: хто в такий час може всім військом керувати?.. Отож бо і є. А коли трохи щось не вгадав — спишуть з мене після війни, скажуть, що на пользу ділу йшло воно. Чи як ти думаєш, комісар?
— Та повинні списати! — засміявся Тур. — Списати і дипломатом послати.
— Ну, цей хліб мені не подобається. Орати — сіяти буду, Туре... Ех, не знаєш ти, як мої руки діла просять.
— Головувати підеш? — лукаво примружився Тур, бо Дмитро йому розказав про своє життя.
— Головувати? — задумавсь і, ловлячи на собі вузько примружені очі Тура, додав: — Це діло народу. Дай-но дожити до такої години. Ти краще скажи, де зброї дістати? Дробовиками воюємо.
 
XXXIX
В тривожному настрої повертався Карл Фішер з аеродрому. Знову смерть, безглузда і страшна. Покалічені тіла пілотів, кістяк літака і, особливо, розтрушені навколо нього чорні забруднені хрести — згусток державної пошани — справили гнітюче враження. О, цей нерозгаданий, здиблений схід! Не таким він ввижався обергрупенфюреру.
Інстинктивно відчувши зміст, дух і стиль третього райху, безмежно повіривши в непогрішність гітлерівського військового механізму, а надто в силу техніки, Карл Фішер не сумнівався в перемозі третього райху, як не сумнівався в зверхності своєї нації над іншими. Задля цієї перемоги він не жалкував сил, часу і навіть житія. За ним уже нерозлучною тінню ходила репутація здібного, оперативного і хороброго служаки, який сміло дивиться в очі небезпеці і смерті. І Карл Фішер наполегливою роботою, детальними аналізами і кривавими розправами здовжував тінь своєї слави. В колі однодумців і друзів, хизуючись своєю красномовністю, він часто повторював улюблений афоризм:
— Смерть для нас, як череп для доктора Фауста, є джерелом пізнання. Вона живе поруч з нами, але ж вона нас роїть, годує, одягає і підносить угору.
Одначе, тут, на сході, сила афоризму почала в'янути, і Карл Фішер уже не так часто і охоче повторював саме слово смерть: одна річ, коли він її насилає на міста і села, і зовсім інша |права, коли вона чатує на тебе, як на цих асів, що за якусь вилину перетворились на купу безформного м'яса і кісток...
Система, строга логічна система — це була основа роботи Фішера; він був зв'язаний з нею, як гусінь з листом, він живився нею і залишав свої сліди, навіть не розуміючи огидливої потворності їх. Свою систему він порівнював із злагодженою, складною роботою архітектора, який починає роботу планом, а закінчує вже прикрасами, ліпленням чи гордовитим стильним шпилем.
Але тут, на хмурому сході, розпадалися усі системи і стилі, перетворюючися в ті стилістичні вправи, які самому треба було знищувати, щоб мати менше неприємностей.
Будучи хитрішим і розумнішим за інших працівників таємної поліції, Карл Фішер, з болем відкинувши на деякий час свою систему аналізів і умовиводів, вирішив перейняти стиль роботи радянських людей, найти механіку, зліпок їхньої системи. Ніколи в житті не доводилося стільки працювати, як тепер, ніколи не приділяв стільки уваги книжкам, подіям, побуту, окремим епізодам, бо з деякого часу почала гризти тривога: відчував, що тінь його слави катастрофічне бліднішає і вкорочується. Та не тільки це лякало Карла Фішера, — на жаль, існували й глибші причини, над якими треба було замислитися. Адже гітлерівське військо, його першокласна колосальна техніка, давно пересікши Волино-Подільське плато, вже наближалося до Москви. Про це без угаву, перебільшуючи успіхи третього райху, трубило радіо, газети, поліція, старости, |, але це не підточило силу радянських людей. З кожним днем ; ставало тяжче боротися з ними, в багатьох селах і навіть районах панувало цілковите безладдя, вірніше там діяло більшовицьке підпілля, якого фашисти ніяк не можуть обезголовити.
Як і чим зупинити страшну стихію?.. О, коли б фюрер міг розгадати цей знак Духа Землі! Так, іноді, сам побоюючися цього, Фішер порівнював свого фюрера з тим старцем, що викликає привид духа і в жасі тремтить перед ним...
— Вас фюр тойфельцойг! Вас фюр тойфельцойг!11 — знову згадав аварію самольота, четверту в цьому місяці. — І як хитро зроблено! Хто б міг додуматися, що цей кривий пристаркуватий чолов'яга, цей сумирний Данило Костюк підрізає троси стабілізаторів? Це знову робота невловимого Павла Савченка. По кісточці розберу, по жилочці витягну слова з Костюка, а зв'язок з підпіллям мушу знайти. На аеродром вони аби-кого не пошлють. Може він навіть член підпільного обкому і викаже самого Савченка?
Заколисувало. Приємні видіння підходили

читати