Завантажити

прив'ялих щоках i пiд його вже роздвоєними вусами ворухнулася усмiшка.
Хотiлося менi спересердя щось вiдрiзати йому, та якось стримався.
- Хлопче, а скiльки цей одер править? - хитруватенько подивився на мене купець.
- А нащо вiн вам?
- Та думаю поставити його в рамку i любуватися.
- Оце ж i ми робили.
Покупець засмiявся i знову запитав:
- То яку вiн цiну править?
- Дванадцять карбованцiв.
- То чого так дешево правиш? Чому не всi двадцять?
- Це вже тата спитайте.
- А де ж вiн?
-- Десь на ярмарку, - пожалiснiв мiй голос. Я догадався, що передi мною стоїть справжнiй купець, - Дядьку, ви думаєте купити її?
- Таки думаю. Або що?
- Я не радив би вам цього робити.
- Що-що?! - витрiщився на мене цибань, вiдстовбурчив губи на пiваршина вiд зубiв, а потiм розреготався. - Оце наскочив на продавця! Такого ще не зустрiчав на своєму вiку! Кумедiя, та й годi!..
Йому це була комедiя, а менi - горе.
- Чого ж ти не радиш купувати? - аж нависає надi мною покупець.
Я оглянувся. Навколо ворушився, гудiв, бив у шкарубкi долонi, смiявся i видзвонював ярмарок, - йому байдуже було до моєї тривоги й смутку.
- То чого ти не радиш менi бути вашим сватом? - нетерпеливиться цибаневi. - Скажеш чисту правду - куплю бублика.
- Не треба менi вашого бублика.
- Коли такий пишний, то як хочеш. Говори, що маєш казати.
- Ви ж татовi не скажете?
- Нащо менi на спiльника наговорювати? - правдиво дивується увесь вид цибаня. - Говори!
- Стара вона дуже.
- Стара, але здужала, - заступився за Обмiнну покупець. - Ви їй западинки пiд очима не заливали теплим воском?
- А це для чого? - з острахом запитав я. Цибань пальцями поторгав у Обмiнної западинки.
- Розвелось тепер хитрунiв, якi й коней пiдмальовують, щоб нашого брата обдурити. Ще яку вона має гандж?
- Трохи кривоклуба...
- Для робочої коняки - це не велика бiда. Ще що?
- I вредна вона: кусає i хвицається. А швидко поїхати на нiй i не здумайте.
- Спасибi, хлопче, утiшив. Ох i втiшив, - знову засмiявся купець, усяк обмацуючи мене здивованими очима. - I де тiльки ось такi продавцi беруться? Чи тебе, може, найняли вiдганяти купця?
Саме на цi слова повернулися розчервонiлi батьки й дядько Трохим. Я одразу ж притих, поменшав, а купець насмiшкувато звернувся до батька:
- Чим ви, чоловiче, свого рисака годуєте?
- Золотими галушками, - не розгубився батько.
- Воно й видно, що золотими, бо всi зуби проїдженi. А яка цiна йому?
- Хiба дитя не казало?
Купець пiдморгнув менi вусами, на якi напирав червоний, як перчина, нiс.
- Дитя таке сказало, що вам треба ще доплачувати, щоб хтось узяв цього рисака.
- Ой дядьку!.. - скривився я i одразу так подався назад, що мало сторчака не зарив.
- Що ж мале напатякало вам?- вiрить i не вiрить тато покупцевi.
А в того смiх аж горбаки на щоках вибиває.
- Казав, що ваша коняка i стара, як Ветхий закон, i кусається, i хвицається, а швидко поїхати на нiй - нiчого й думати.
- Оце дочекався помочi! - батько так зиркнув, що менi в очах i пiд ногами закружляв весь ярмарок.
- Так-так, - нахмарився й дядько Трохим. - А ще й у школi науки проходить. То й бери такого на ярмарок.
Покупець, аж перехитуючись од реготу, поклав руку на батькове плече:
- Та ви, чоловiче добрий, не дуже й гнiвайтесь на свого дотепника. Все це я знаю краще за нього i за вас: кобила ж колись була моєю!
- Вашою?! - зовсiм стали круглими очi в дядька Трохима, а по їхнiх перснях пройшов туманець. - Невже вашою?
- Моєю! - добродушно засмiявся цибань. - Я ще якимсь пiдпилим дивакам продав iї за коня i пiсля того смiявся два днi й три ночi. Прокинусь i смiюся!
- Веселий ви чоловiк, - не знає, що сказати, дядько Трохим. Батько ж вiд цiєї мови жвавiшає, а я починаю потроху оживати.
А цибань, щось згадавши, пiдходить до Обмiнної, обнюхує її губи й питається:
- Ви її горiлкою не пiдпоювали?
- У нас не ваша вдача, - насуплюється дядько Трохим, а в тата ямка на пiдборiддi здригається, бере "соб" - на смiх.
- Та ви не гнiвайтесь: хто кого не пiддурює на ярмарку, - приязно поглядає цибань на дядька Трохима. - На ярмарку ми всi потроху стаємо циганами. А з вами, надiюсь, сватами будемо. Га?
- Може, й будемо.
- Продав я колись оцю шкапину за десять карбованцiв, а тепер берiть дев'ять - i по руках. Треба ж хоч жiнку порадувати, що викрутив у когось свого карбованця. Як ви на сеє?
- Хай буде так! - Батько вдарив рукою об руку дивацького покупця, а той теж ударив батькову руку й полiз до кишенi по калитку.
- От люблю, коли якась комерцiя є! - нарештi розвеселився дядько Трохим i гримнув на мене: - Як же ти, отецький сину, мiг такого намолоти? Га?
Я спiдлоба глянув йому у вiчi й вiдповiв:
- Бо мене мiй тато вчили говорити тiльки правду.
- Усюди, але не на ярмарку! -заграв очима батько. - В торгу i святi правди не

читати