Завантажити

друкували. - Дiд виходить з хати, а за ним вибiгаю й я, бо ж не кожний день до нас приїжджають мiнiстри, якщо не вигадує дiдусь.
Незнайомий розумноокий селянин сердечно здоровкається з дiдом, питається про його здоров'я, а далi мова йде про погоду й озимину, про невiдомих менi людей, про розруху, голод на Пiвднi, полiтику, бандитiв i загряницю, яка все неситим оком поглядає на нас. Нi, з якого боку не придивись, не схожий дядько Стратон на мiнiстра. Нарештi вiн питає дiда, чи той не доведе йому до пуття дерев'яного плуга.
- Дерев'яного? - перепитав дiдусь.
- А де ж на залiзного розживешся? - нахмурився дядько Стратон. - Пiшло тепер усе залiзо на смерть людську, а на життя нiчого не залишилось.
- Це правда, - зiтхає дiдусь. - Де тiльки не лежать нашi дiти з залiзом у грудях...
- Трьох братiв мав i нi одного не дочекався з вiйни. Найстарший аж у Францiї загинув. Та журба журбою, а орати-сiяти треба.
Ми пiдходимо до воза, на якому лежить саморобний плуг. I корпус його, i градiль, i колiшня - усе зроблено з дерева. Я уперше бачив такого химерного плуга.
- Рiдке жито, - по-своєму говорить дiдусь. Усе, що не подобається йому, вiн зве рiдким чи безкорiнним. - Хiба у вашому селi нема доброго майстра?
- Такого, як ви, немає. Дай комусь, то вiн з дерева наробить трiсок, того й приїхав до вас.
-Доведеться пособити чоловiку, - трохи зневажливо махає рукою на плуга дiдусь. - Лемiш i чересло знайдуться в тебе?
- Лемеша не маю, а чересло, може, з австрiйського багнета зробити? Вiн з доброї сталi варився.
- Бодай нечистi їх на тому свiтi в смолi варили, - когось кляне дiдусь. А я знаю, що це стосується iмперiалiстiв i мiлiтаристiв, тiльки не знаю, яка мiж ними рiзниця.
Коли дiд пiшов у майстерню розшукувати щось на лемiш, я тихенько сказав дядьку Стратону:
- А дiдусь, як ви приїхали, хотiв посмiятися з мене... - і замовкаю.
- Як же вiн хотiв посмiятись? - здогадався запитати мене дядько Стратон.
- А ви не будете сердитись, коли скажу?
- Та, мабуть, не буду.
- Вiн казав, що ви були аж мiнiстром.
- Таки був аж мiнiстром, - посмiхнувся чоловiк i поглянув на свої постоли.
Я пильно дивлюсь на нього, але не схоже, щоб надi мною глузували.
- I де ж ви тодi були мiнiстром? В Санкт-Петербурзi?
- Та нi, трохи ближче, - мружиться дядько Стратон.
- Тодi у Києвi?
- Нi, ще ближче, - грають очi i всi дванадцять золотистих цяток, що весело розмiстились на чоловiчках.
- Тодi у Вiнницi? - зовсiм розчаровано дивлюсь на дядька Стратона.
- Iще ближче: у своєму селi!
- I що це за мода пiшла в дорослих - обманювати малих, - кажу я ображено й, махнувши рукою, повертаю до хати. Але на моє плече лягає цупка рука дядька Стратона.
- Почекай, неймовiрнику, нiхто й не думав тебе обманювати. Я сущу правду кажу тобi, хлопче. То по столицях жили панськi мiнiстри, а ми були мужицькими.
- I ви були з ними заодно?
- Нi, ми були проти них.
- А в що ж ви зодягались?
- В те, що мали: однi в кожухи, другi - в киреї, третi - в свитки, четвертi - в чумарки. Хто мав чоботи - носив чоботи, а хто й у постолах ходив.
"Скiльки свiта, стiльки й дива!" - сказала б на це моя мати.
- I за кого ви були? - питаюсь я далi.
- За свою селянсько-бiдняцьку республiку.
- Вона великою була? . ..
- Троє сiл i два хутiрцi. Та нiмцi, австрiяки й гетьманцi мали з нами клопiт: ми нiкого не пускали до себе, поки нас не розбили. А як розбили, то лiси стали нашою республiкою.
- А тепер ви, дядьку Стратоне, вже не мiнiстр?
- Нi, тепер я комбiдчик, - весело смiється дядько Стратон. Таки, видать, вiн анiтрохи не журиться, що позбувся свого мiнiстерського звання, не так, як дехто тепер.
З дядьком Стратоном ми прощаємося вже друзями, вiн запрошує мене приїхати з дiдом у їхнє село. Там i досi стоїть хата, де збирались усi мужицькi мiнiстри, а їхнiй прем'єр-мiнiстр тепер головує - аж у повiтовiй споживспiлцi.
Тiльки дядько Стратон поїхав додому, до нас надiйшов титар. Дiдусь говорить, що вiн тлустий, мов гуска восени, а ходу має качину. Згадавши це, я одразу веселiю, а титяр, ворушачи капшучистими губами, пiдозрiло зиркає на мене. Далi, смиренно зiтхаючи, вiн одразу починає нарiкати на тонке дiло - полiтику. Церковний староста вважає себе неабияким полiтиком, бо заглядав у газету, яку виписує пiп, i навiть вихопив з неї десяток не зрозумiлих нi йому, нi людям слiв та й лiпить їх, де треба й де не треба. Вiд мiжнародностей вiн переходить на гас i сiль, яких не докупишся тепер.
- Чи то за бiльшовикiв парадоксально море пересохло, чи ту сiль Антанта по тезисах до буржуазiї вивезла? - цюкає i цюкає своє.
Але й дiдусь теж делiкато вцюкнув його:
- А ви так зробiть по тезисах: воли - у вiз та й парадоксально до моря. Там усе взнаєте, ще й солi додому привезете.
Титаревi не подобається, що дiдусь перехоплює його вченiсть, i починає говорити без неї:
- Поїдеш по

читати