Завантажити

торбинкою через плече, непомiтно стала Люба. I в неї теж чогось висявають очi.
- Молода? - пiдводить голову на Мар'яну.
- Молода, - дивуюсь, як про це одразу могла довiдатися Люба.
- Ой, це так славно! - радiє дiвчина, не розумiючи, як менi важко прощатися iз Мар'яною.
- Прощайте, люди добрi, - торкнувся рукою шапки молодий i трусонув вiжками. Конi вдарили з копита, i пiд ними задзвенiла i бризнула соком березнева земля.
Ми всi повертаємо голови i довго-довго дивимося услiд Мар'янi. Ось уже конi беруть на другу вулицю, ось уже востаннє промайнули голови молодят, а ми ще дивимося й дивимося i на дальнi приiмленi весною поля, i на сонце, i на вiтряк - оту селянську птицю-казку, що все збирається злетiти в небо, та не може розлучитися iз землею.
- Якою буде її доля? - не знати в кого, чи в сонця, чи в землi, питається мати.
А ми з Любою, узявшись за руки, йдемо до школи, iдемо по тих свiжих колiях, що залишились на березневiй дорозi.
I враз угорi над моїм смутком обiзвались бентежнi звуки далеких дзвонiв. Ми з Любою пiдiймаємо голови до неба, до святково бiлих хмар i бачимо, як прямо iз них вилiтають лебедi i натрушують на хати, на землю i в душу свою лебедину пiсню.
I хороше, i дивно, i радiсно стає менi, малому, в цiм свiтi...
- А лебедi летять... над моїм дитинством... над моїм життям!..
Київ - Iрпiнь - Дякiвцi
1963-1964

читати