Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
« 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 »

сивину під сивиною колосків, і, кривлячись, перехилив бісову кров. — Ху... То вам дуже хочеться знати саму правду?
— Тільки її, бо, дивлячись, як ти плюганиш .усо, іподі й сумніватись починаю: чи ти мій син?
— Я, тату, ваш син, — відповів тихо і похилив голову. — А байстрюком мене робить теперішня зрадлива доля і... страх.
— Який ти маєш страх?
— Страх гетьманщини — раз, і нової влади — два. Це ви мудро зробили, що ми вчасно розділились: інакше кілька десятин і відчикрижили б у нас.
У батька тоскно подаленів погляд, сполохано забилися нерозріджені вії, що й досі не мали часу посивіти.
— Краще б не було цих кількох десятинок, а був син, ти ж у мене один зостався... От для чого було перевести нінащо худібку, яка мені, а потім тобі старалася на хліб?
— Так треба, тату, — щоб не ятрити всяких заздренників. Бідність ніколи не розуміє багатства. А хіба ж я не доскочив би його при іншій владі, яка шанує карбованець і зиск? Хіба мені личить господарювати на лічених десятинках, коли й я сотням дав би раду? У мене земля не вилежувалась би облогами, а робила, як наймичка.
Сутінок ліг на підсушене роками .обличчя Мирона.
— Не гребись за багатством, бо переведеш життя нінащо або на самі папірці, а вони не дадуть ні здоров'я, ні радості.
— А ви не гнались за набутком?
— Того й остерігаю тебе. Замолоду й мене, дурного, один дідько впихнув у гидомирство — це коли я почав чумакувати, і вже не сіль, а гроші почали сліпити очі. Тож і навчив мене безрогий, як мепжувати грішми, бо ціни тоді на золото і асигнації у нас і на півдні до якоїсь пори були різні, то різницю можна було й покласти до кишені. Певне, так воно завсігди буває: папірці мають ціну до часу, а золото й час не долає. Може б, і здірчавіла па торгах душа, та зарятували мене нещастя і щастя.
— Як це — нещастя і щастя? — недовірливо ворухнув і бровами, і вусами.
— Ти ж знаєш, як доля закинула мене до Болгарії воювати з Осман-пашею. Тяжкі то були бої і тяжкі дні. На Шипці я і Георгія заслужив — найбільше своє багатство, там і свинцю таку порцію отримав, що вистачило б і на останню вечерю. Не одну ніч у шпиталі вчував, як вона з косою підходила до мене. Отоді, лежачи між життям та небуттям, мав час подумати, що таке суєта суєт. А потім, уже дома, побитого, подірявленого стріло мене на пасіці щастя — ота дівчина, що твоєю матір'ю стала. То вона любов'ю своєю і болі мої забрала, і від торгу віднадила, і наказала триматися тільки землі і жита, бо без хліба ми нічого не варті. З нею мені таланило і в полі, і в лісі, і коло худібки, і коло бджіл. Правда, господарювати ми почали не на голому місці — залишив твій дід і воли, і десять десятин. Іншим, таким, як я, карбованець увесь вік не давав спати. А в мене сон був спокійним і найбільше снилося жито. Це в полі, а на лузі — воли. Відходить їхній час, відходить і мій. Та годі про це, кажи про страх.
Семен рукою розгладив недовірливі зморшки на чолі, хоча й позаздрив спокійним снам батька. Де їх тільки прикупити?
— Що ж про нього? Оце прокляте гетьманство, в яке вскочив, прикриваю, як можу, активністю, страхаю нею когось, щоб самому не піти на дно, — з болем заглянув у минулі роки. І вони наблизили до нього ті шибениці, біля яких і він сидів на коні, коли вішали інших.
Давно вже пропав той кінь, пропали й люди, а страх не пропадав, бо ще й досі приходять тіні загиблих, бо й досі, ніби живий, стоїть у видіннях красень-командир, який і прізвище мав славне:
Човняр. Як побивалася за ним молода, що наче з образа зійшла, дружина, як плакало біля її грудей немовля, ніби й воно щось розуміло, як без слів стогнав, здіймаючи руки до неба, сивочубий батько. Смерть і горе людське зійшлись біля шибениць, і не знати, що було сильнішим...
А ввечері, шукаючи поживи, Семен негадане приплентав до хати старого Човняра. На подвір'ї біля тину лежало кілька завіяних снігом човнів, лежали й зрубані верби, що підуть на човни.
У хаті мовчки сиділи зажурені люди, а на столі лежало шість з восковими свічами хлібин — саме стільки було сьогодні повішених. Од його кроків здригнулися усі вогники свічок і схлипнуло немовля на руках молодиці, що сьогодні стала вдовою.
«Ой люлі, люлі», — прошепотіла вона сльозами, і дитя потягнулось до її грудей. І тут воднораз стояли життя і смерть. Забобонний жах охопив Магазаника; відводячи погляд від матері й дитини, він швидко повернув до дверей. — Хліба ж святого візьми на дорогу. Він оглянувся. З-за столу підвівся старий Човняр, подаючи йому хлібину, на ній воском чи самою печаллю стікала свіча. Десятки мовчазних очей скинулось на нього, скинулися й очі вдови, він відчув, що вона впізнала його. Похапцем вихопив хліб з рук старого, а гарячий віск опік йому не тільки пальці, а й прийдешні роки. З хлібом поперед себе вискочив надвір, де мерзли завіяні чоїти, па яких уже не попливе молодий Човняр, хіба що дитя його через роки підійметься у світання на річці батьків. Вечір одразу ж загасив свічу, як день загасив життя...
Невже це все

« 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 »

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери