
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
світлість про своїх слуг — «експедиторів», що відділяли мужицькі душі від тіла і під нашвидкуруч збитими шибеницями шмарували петлі сірим солдатським милом?
Коли що й було гарного за гетьмана, то це тільки форма: короткі червоні кожушки та чорні смушеві шапки, на яких вітер метляв довгі червоні шлики. Він і досі іноді чує це маяння, тільки тоді воно оксамитне шелестіло на плечах, а тепер, при самій згадці, шипить, мов гадина... Ох, ті петлі, нашмаровані сірим солдатським милом, та витягнуті шиї під ними, та між небом і землею молоді, із вітром чуби... Щезніть, розлетіться на чотири вітриі Він же ніколи сам не вішав. До цього мав хист і ухіття колишній гласний губернської земської управи Оникій Безбородько, який пишався своїми дідичними маетностями, знатним родом і сановитою поставою.
За царя він мріяв про камергерські штани і всюди бив у бубон «єдиної неділимої». У часи Центральної ради Безбородько одразу перешерстився і вже вінцем державної творчості вважав федеративний устрій і відстоював дроблення України на самостійні краї за взірцем швейцарських кантонів, бо так легше йому самому буяо стати значним правителем. А коли Берлін зробив гетьманом України царського генерала Скоропадського, «державобудівник» Беабородько, не тямлячи себе од радості, що, нарешті, діждалися гетьманської корогви, булави й бунчука, почав писати гетьманські закони на мужицьких спинах і вішати бунтарів. «Смертовбивство за гетьмана — це не гріх, а честь», — повчав цей виросток із старовинного пня. Єдине, що тоді не подобалося Безбородькові, — це офіційний титул гетьмана: для чого писати «його світлість», коли маємо предковічне — «його ясновельможність»?.. Таки вірно хтось укусив гетьманця: «З такої парсуни кравець може викроїти будь-якого, навіть чорта...»
Чого це я про нього? І повів плечима, наче в них таврами вбивались вирла ярмаркового старця. Щезніть, паскудні.
На блясі нестерпно, як постріли, залопотіла перша дріб граду, але скоро він ущух, бо хмара подумала, подумала собі щось та й понесла свої торби стороною, і в них стали вмирати громовиці. На подвір'я, шиплячи сохлим .крилом, почав падати кульгавий ворон. Ось він торкнувся землі і боком, боком покривуляв до жолобців, з яких їли кури. Колись він шматував курятину, а тепер краде курячі недоїдки.
Магазаник, відганяючи привиди минулого, дмухнув на свічку й пошелепав постолами на другу половину оселі, де, розкидавшись, вилежувався його міцпотілий розкучмлений дівчачур. Ох і голінний же він у нього до дівчат, а до роботи ледачий, мов церковна брама. Через лінощі вже з другої контори виганяють недбальця, а йому хоч би за вухом свербіло: удень, дармуючи, продає зуби поденщицям, а ввечері чеше на село до дівчат. І всю свою спритність вгатив на залицяння, а хто ж має думати про видвиженіє? Почувши скрип дверей, Стьопочка насилу роздер повіки, потім на ввесь вид набрав кваснини й зашелестів жовтими млинками вій: «От старий сновигач. І сам не спить, — мордується, мов біс у потоках, і другому не дає».
— Вставай, вставай, дрімайло. Годі барложитись у постелі га гайнувати час, бо час робить гроші, а погода — сіно.
— Чого такий поспіх? — спросонку бурмилиться Стьопочка. — Ще ж чорти навкулачки не бились.
— А ти в пеклі вештався, що таке городиш? — не сердиться батько. — Продрімись, доволі в постелі барложитись, не влежуйся на гнилицю.
— Хто лежить, той не впаде, — лінюх вивільнює з-під вій невдоволену рідкувату синьку. — Чого вам?
— Медозбір очікує нас. Будемо з дуплянок добувати мед.
— Знову маємо бджіл викурювати сіркою? — ва дідька скривився Стьопочка .і «ашлянув, ніби вже давився бісівською кров'ю сірки.
Та батько не розсердився, а лагідно сказав:
— Спробуємо повиганяти бджіл у рійниці. Ось перекусимо зайчатини та й до солодкої роботи.
— Зайчатина з начинкою? — пожвавішав Стьопочка, який ніколи не скаржився на апетит.
— Як завжди. Василина звечора готувала, а вона ж так готув — пальці оближеш.
Чадо згадало пишнотілу вдовицю, яку жінки заочі прозивали то соромітницею, то непотребницею, чижикувато глипнуло на батька, мугикнуло собі щось під ніс і з нехіттю почало виповзати зі складок широкої, запівдарма виміняної ковдри.
— Як до зайчатини, то до зайчатини. — І їло ж воно ту страву, як у міх кидало.
— Дивись, черево напасеш, мов барило, — не витримав батько.
— Не вашим ногам його носити, — недбало відмахнувся рукою. Після сніданку, повдягавши сітки, вони вже порались біля старих дупляпок, що стояли на бсздопках і наскрізь пропахли медом, воском та лісовим зіллям. Воно б можна було перейти тільки ни вулики, але невибагливі дуплянки теж давали зиск й іноді заносили Магазаника в далеке дитинство на пасіку батька, який узимку і влітку ходив у кожусі, бо мав після поранень холодну кроз. Тоді в душі Семена не було ні теперішнього паскудства, ні тривоги, ні страху. Що б він тільки дав, аби знову повернутися дитям у неквапливі роки батьків, бо в своїх роках, і теперішніх, і тих, що прийдуть, уже не матиме втіхи; він свій
Останні події
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»