Електронна бібліотека/Проза

Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Завантажити

цей світ і душевність у пьому.
Від броду загупали, заклекотіли копита: хтось сторчголов мчав присілком, здіймаючи над ним хмару куряви.
— Посторонись, Данилку! Це мої оглашенні летять. — Тітка Олена швидко метнулась од воріт під захист черешні, а на вулиці з'явилося двое вершників. Ось вони повернули коней, і ті — один за одним — птицями перелетіли ворота, пробігли подвір'ям та й повернули до дверей оселі.
— Навіжені! — крикнула на дітей тітка Олена. — Хату розвалите!
«Навіжені» весело засміялись, скочили на землю, підбігли до матері, один поцілував її в одну щоку, другий в другу.
— Ось ми, осьдечки ось, — і знову засміялись.
— Бач, як піддобрюються, — зирнула жінка на Данила.
— О, Данило Максимович! — водночас виструнчились статурні веселогубі близнюки і, вітаючись, тріпнули вогнистими чубами. — А ми й не побачили вас.
— Де вже побачити кого вертопрахам, коли неодмінно їм треба то через річку, то через ворота перескакувати. Це ж, буває, вечеряємо із старим, а вони скрадуться — і один кіпь всовує голову в одне вікно, а другий — в друге.
Близнюки гигикнули:
— Хіба ви мали збитки від цього?
— Тільки одного разу Воронець перекинув глечик з молоком.
— Ще й гигикають! — І звернулась до Данила: — Все їм то червоне козацтво, то партизанська тачанка сняться. Ідіть уже вечеряти.
— То ми зараз! — і, пклиппсшпсь Дашілу, близнюки помоли до хати.
— Як ви їх відрізняєте одного від другого? — дивується Данило. — Я ніяк не можу вгадати, де Василь, а де Роман.
— Я то відрізняю, а от Лаврін іноді помиляється. До чого вже вони один в одного вдались і вродою, і вдачею. — Кінь підійшов до жінки, поторгав її плече губами. — Бач, який довірливий. Це той, що молоко пролив. А що вже очі розумні, то ніби в людини. О, військо йде, короговки мають! — Тітка Олена і руками, і всім тілом потягнулась до вулиці, голос її поглибшав, а під віями стрепенулась і загадковість, і жіноча зверхність чи переможність. От і розберися, що воно й до чого.
Посеред вулиці з'являється журавлиста постать з верховими вилами й граблями за плечима. Це знаряддя тепер, справді, чимсь нагадало Данилові короговку.
— Чого це ти, чоловіче, так забарився? — вдавано бурмоситься жінка.
— Хотів, щоб хтось мене виглядав на воротях, то й забарився, — весело каже дядько Лавріп, па топкому засмаглому виду він має вислі перчини вусів, що за півверсти чадять скаженющим тютюном; як тільки його терпить жінка? — Драстуйте, Даниле Максимовичу.
— Я його Данилком зову, а ти...
— Вам, жінкам, більше дано волі до нашого брата, — насмішкувато відповідає чоловік, скидає з плеча своє знаряддя і ставить по той бік воріт. — Діти вже, бачу, дома?
— Примчали на хвилину. Як оглашенні. Гарні ж стоги стогував?
— Славні. От і минулась косовиця, та й заходить жнивовиця. А сіно цього року пахуче, немов приворотне зілля, дихай — не надихаєшся. Людям перепаде щось? — повертає високочолий вид до голови.
— Людям буде отава.
— Уся? — не повірив найкращий скиртоправ.
— Вважайте, вся, окрім Круглика.
Лаврін посміхнувся, і на щоках його заворушилися кетяжини веснянок.
— А що па це скаже товариш Ступач? Він усе боїться, щоб хлібороб не розжився на хліб, на ложку молока чи копійку. От хто в пана старався б економом.
— Аби тільки це, — зітхнула Олена Петрівна й відповіла на німотний погляд чоловіка: — Страшно, коли така людина жде чиєїсь помилки, як ворон крові, і, зрештою, сама стає вороном.
— Оце вліпила характеристику! — здивувався і посмутнів дядько Лаврін.
Посмутнів і Данило, бо ж, справді, Ступач нетерпляче очікував і його помилок, та й без них клював, наче кібець. Щось і в поставі його е від хижого птаха.
— Не будемо проти ночі згадувати Ступача, бо ще в сон прийде, — цур йому, — нарешті озвалася Олена Петрівна. — Краще ходімо до хати, повечеряємо.
— І жінка може путнє слово сказати. Що в тебе є?
— Свіжа картопелька з соминою і красноголовцями. Данило здивувався:
— Так рано красноголовці наросли?
— Після дощу. І де? Не в осичнячку, а в грабині. Такі краснюкиї А сома цієї ночі Лаврін спіймав на цілого рака. Чоловік мій нюхом чує, де є риба. А от мисливець з нього нікудишній. Чи порох тепер не той?
— Почни своє, — Лаврін вибачливо пустив посмішку в золоті вуса.
— І почну, і докажу, — не вгаває жінка: так їй хочеться докинути впшпливе слівце. — Якось спересердя і кинула йому: хоч би ти одного зайця убив. А мій ідол і відповідає: «Так я одного сплячого вуханя до смерті налякав, не пострілом, а голосом».
— Гарно спав собі зайчик, — знову посміхнувся Лаврін.
— То й ходімо до хати.
— Спасибі, Олено Петрівно. Я вже вечеряв на вітряку.
— Од сомини й красноголовців гріх відмовлятись, — став наполягати дядько Лаврів.
А коли Данило почав однікуватись, тітка Олена слинила мужа:
— І не проси, чоловіче. Хіба вже не видно, що Данилка хтось отак виглядає з ночі, як я тебе колись виглядала. Дядько Лаврів зневажливо махнув рукою:
— У жінок

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери