Завантажити

задріботів до столика, що стояв у самому кутку, обернувся спинок» до шинкваса і накинувся на гармонщнну, все думаючи одне: чого тут з'явився бісів Басаврюк і що він мав до Яринки? Чи не смаленим пахне в цій корчомці? Га?
А дівчину охопила тривога: виходить, неспроста вже який раз до неї навідується песиголовець у подобі старця. З якої ж дідько служби? І що пронюхав про Данила Бондаренка, якого люди назвали Морозенком? Треба, щоб він більше не з'являвся тут, та й самій час кидати цю бісову корчму, що комусь почала мозолити очі!
Ще раз підійшов Стьопочка з порожньою карафкою. Хміль уже рум'янцями поплямився на його обличчі. Вона мовчки налила йому, а він мовчки подякував, підняв угору великого пальця — мовляв, усе в тебе добре, та й, похитуючись, поклешняв до свого стільця. Не горілки, а гноївки б тобі! І знову думки зажружлялн навколо Данила, Мирослави і всієї партизанської рідні, за якою так скучила вона.
За своїми гадками і тривогою не почула, як у корчму ввійшов засніжений, задубілий, обшарпаний чоловік. А коли він наблизився до шинкваса, Ярина пізнала його — це був Ступач. Але як змінилося, зістарилося його обличчя, як впеклися зморшки під очима і устами. Видно, останній час і події не жаліли його. Пізнав і Ступач дівчину, вражено зупинився:
— Яринко, це ти?!
— Це я, пане Ступач.
Смуток охопив усе перемерзле обличчя Ступача.
— Який я тобі, дівчино, пан? Не кажи мені такого паскудного слова.
— А хіба ви не для панства лишилися тут?
— Лиха година лишила мене: під Яготином в оточення попав. Повік не забуду отого яготинського болота і пекла заодно. Ось тепер і кочуся перекотиполем по світу. А як же ти опинилася туг?
— Теж лиха година заставила.
— Твоя ж подруга Мирослава жива?
— Жива.
Ступач хотів іще щось запитати, але передумав, зітхнув, а в очах проклюнувся голод.
— Шматок хліба знайдеться в тебе?
— Знайдеться.
І треба ж, щоб саме в цей час з порожньою карафкою І тарілкою підійшов уже добре підпитий Стьопочка.
— З ким ти, Яринко, шепочешся? — І враз від здивування у нього відвисла нижня щелепа. — О-о-о! Кого я тільки бачу і кого вижу! Пан Ступач! Наше вам, і вообче!
З несподіванки Ступач поточився до дверей.
— Стьопочка?! Ти поліцай?
— Пан старший поліцай! — навіть закаблуками вдарив і тихенько захихотів. — Це вас дивує?
— Ні... Не дивує. Я думав — ти вище піднявся, — і гірка зморшка лягла в міжбрів'ї Ступача. Стьопочка згордо посміхнувся:
— А я поволеньки, по східцях: спочатку тут наб'ю руку і в гебітскомісаріат, наб'ю руку там — і вище!
— Отак і до шибениці можна піднятися. Чого-чого, а такого удару Стьопочка не чекав. Він шарпнувся рукою до карабіна, та передумав і почав підбирати слова.
— Виходить, ви й досі з товариша не обернулись па пана? Ваші документи!
— Нащо вони тобі, Стьопочко? І поліцай вибурхнув люттю:
— Я Стьопочка для своїх коханок, а для вас я пан старший поліцай! Аусвайс!
— Нема у мене аусвайса.
— Тоді руки вгору! Вище, вище! Я маю потрусити вас, і во< обче, — і почав не обмацувати, а шарпати кишені Ступача. Яринка не витримала, обурено кинула:
— Нащо тобі, лихоманний, обшукувати його?
— Оце вопрос-питання некомпетентної. Звідки я знаю, хто він тепер: товариш Ступач чи партизан Морозенко, який аж сім ешелонів сковирнув з рейок, а поліція встигла зафотографувати тільки його плечі. Оберніться!
Ступач обернувся. Стьопочка вийняв фото, звірив його з плечима Ступача і залишився невдоволений.
А тим часом відчинилися двері і коло них став засніжений Данило Бондаренко. Він теж був у формі поліцая. Глянула Яринка на Данила, злякалася, зробила якийсь знак рукою, та партизан не зрозумів її, посміхнувся і почав прислухатися до слів Стьопочки.
— Ану, товаришу Ступач, сідайте осьдечки і гарненько розкажігь, як і звідки пригуцали на територію рейху?
— Не скажу.
Стьопочка зверхньо відкопилив губу.
— Скажете! Коли людську душу поставити на коліна, вона все скаже!
Ступач вражено скрикнув:
— Мої слова!
— Тепер вони мої, вашого нічого нема, — і тут Стьопочка побачив Данила, витріщився на нього. — А-а-а...
— Бе! — Бондаренко насмішкувато глянув на поліцая. — Здоров, «вінець природи». Пізнав, може?
«Вінець природи» скривився.
— Пізнати — пізнав, — і мимоволі торішувся рукою до шиї. — Але де ти взявся, як опинився в поліції, і вообче? Говори!
— Це в пана Ступача спитай — він мені допоміг.
У Стьопочки очі полізли на лоба, він з переляку одразу обм'як.
— Пан Ступач допоміг?.. Ой, пробачте, пане Ступач! Я так і догадувався, що ви в таємному начальстві, як пан Басаврюк, і вообче. Але обов'язок служби заставив перевірити навіть вас. Пробачте, може, чарочку вип'ємо? Ярино, горілки на дві парсуниі Як ви геніально провели свою роль!
І не витримав Ступач, з презирством глянув на поліцая:
— Цить, блазню! Я і до смерті залишусь радянською людиною. Стьопочка спочатку розгубився:
— Радянською? Як це зрозуміти?.. А-а-а! Ану у двері!

читати