Завантажити

Найда дізнався, що Залізняк відмовився од свого наміру здобути Лисянський замок і сьогодні ж вирушає на Умань.
Ця звістка і вразила, і засмутила Найду. Що могло змусити Залізняка так несподівано змінити рішення? Певно, трапилось щось важливе! Може, ляхи зібрали військо або знайшли собі союзників і Залізняк поспішає їм навперейми? Чи встигли ж приєднатися до нього Найдині загони? Чи знайшли їх в умовленому місці послані гінці?.. Що ж, зрештою, вирішили робити з Лисянським замком?
Усі ці питання дуже тривожили Найду. Козацька душа була ще сповнена кривавими слізьми старого запорожця, його страшними словами, страшними клятвами — і думка про те, що нелюдське горе названого батька залишиться непоквитованим, що йому, Найді, не пощастить заспокоїти старече змучене серце — ця думка важким болем озвалася в грудях отамана.
Дарина відразу помітила зміну в настрої коханого й відразу ж зрозуміла її причину. Обличчя дівчини спохмурніло... Закусивши губу й звівши свої соболині брови, вона зосереджено дивилася в далечінь, обмірковуючи, певно, щось важливе. Найда час від часу поглядав на Дарину, але, охоплений тривогою, не помічав незвичайного виразу її обличчя.
Через півгодини загін, під гучні переможні крики козаків, уже в'їжджав до гомінкого табору, що велетенським залізним кільцем охоплював містечко Вільшану.
Дізнавшись про прибуття славного отамана, козаки звідусіль ринули назустріч Найді, й незабаром навколо наших подорожан зібралася тисячна юрба, яка на своїх плечах донесла їх до намету гетьмана Залізняка.
Залізняк, котрий уже знав про чудесний порятунок Мельхіседека, але втратив усяку надію дочекатися Найди, тепер, побачивши його, страшенно зрадів і довго не випускав побратима із своїх обіймів, раз у раз примовляючи: «І де ж ти досі пропадав? Замучив! Геть замучив нас!..»
Коли нарешті вщухли перші радощі, коли Залізняк дізнався, яким чином у Найдиному загоні опинилася Дарина, він посадовив гостей у своєму наметі, звелівши подати їм усе необхідне, щоб підкріпитися з дороги.
Увагу Дарини відразу привернув стрункий бліденький джура Залізняка, з дівочим обличчям і великими сумними очима. Панна також помітила, що й Петро дуже радісно зустрів юного джуру й довго притискав його до свого серця.
«Певно, брат його», — подумала Дарина і, уважніше глянувши на чарівного джуру, справді помітила, що між ним і Петром була безсумнівна родинна подібність, але обличчя козака відзначалося мужньою, суворою красою, тоді як м'які риси тендітного джури ховали в собі стільки ласки й печалі, що личко його мимохіть приваблювало кожного.
Коли прибулі підкріпилися і розпитали про останні найважливіші новини, розмова зосередилася на головному:
— Вчасно ти поспів, соколе, — промовив Залізняк, торкаючись рукою до Найдиного коліна, — саме впору, адже сьогодні вирушаємо на Умань.
— Чув, чув, — відповів Найда. — Але скажи, чому ти роздумав брати Лисянсь-кий замок?
— Немає рації, друже; оглядали ми замок: чортове гніздо так укріплене, що його можна й рік в облозі держати, і зуби на ньому поламати, а дорогий час згаємо: в Умань нині зібралася шляхта, либонь, з усього краю... Вони там подуріли од страху — отож треба застукати їх, поки не встигли попросити підмогу... А коли візьмемо Умань, тоді вже увесь цей край стане справді нашим.
— Так-то воно так, — згодився Найда,;— але як же нам іти на Умань, залишаючи позаду себе такий міцний замок? Ми ж ризикуємо опинитися між двох огнів. Адже Умань теж міцна!
— Ха-ха-ха! Є в нас до неї ключик, а значення Лисянського замку ти, брате, перебільшуєш: замок сам по собі неприступний, але його гарнізон загрози не становить, хоч там і засіло душ із двісті з самим катом Кшемуським на чолі. Адже ж то такі боягузи, що скорше згодяться перегризти один одному горло, ніж вийти в поле назустріч нам.
— А все-таки шкода залишати таку укріплену фортецю! — відказав Найда. — Якщо там навіть і боягузи тепер, то можуть же прибути й справжні війська, а коли вони засядуть на скелі, то покажуть свою силу, і ми завжди матимемо в себе за спиною нагострений ніж... Ні, друже, слід негайно зруйнувати прокляте кубло, та й часу на це піде небагато, тому що я маю відомості про таємний хід, який веде до замку: треба тільки спершу якось пробратися в самий замок, щоб переконатися, чи є той хід і тепер.
— Є тайник?.. Це інша справа! — Залізняк на мить задумався, але потому рішуче промовив: — Ні й ні! По-перше, невідомо, чи тайник зберігся... Треба буде шукати його, і якщо не знайдемо, то шкода й заходу... Страшно згаяти дорогий час!.. А якщо ми навіть і знайдемо таємний хід, то все ж, щоб здобути замок, треба буде затратити днів зо три, чотири, а нам не можна гаяти й чотирьох хвилин: фортуна може зрадити...
Гетьман нахилився до побратима й тихо сказав кілька слів, яких Дарина не розчула. Обличчя Найди відразу стало зосереджене: важко було, наперекір здоровому глузду, наполягати на здобутті замку... Але

читати