Електронна бібліотека/Проза
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
замовкнути;
він обхопив руками голову, відкинувся назад і з стогоном заплющив очі.
Найда кинувся до діда, подумавши, що він зомлів, але старий був при пам'яті і тільки стогнав від болю.
— Дай води, а то в грудях пече вогнем... — прошепотів запорожець. Найда подав старому напитися і співчутливо поцілував його в руку. Запорожець глянув на молодого отамана теплим, сповненим любові поглядом і тяжко задумався: тіні, що пробігали по його суворому обличчю, виказували страшну душевну боротьбу. Нарешті, подолавши її, дід заговорив знову:
— Слухай! Я залишився із своєю безутішною журбою жити на світі лише для того, щоб відплатити ворогові; але відплатити я жадав не вбивством, а такою мукою, яка б хоч трохи була подібна до моєї. Багато я думав про це... ночі не спав... а помста не давалася мені в руки. Не раз я цілими ночами блукав навколо замку... Прокрадався всередину, до самої спочивальні губернатора... але зупинявся:
ні підпал, ні вбивство не квитували мого пекельного горя! Я замалим не збожеволів, мало з глузду не зсунувся... Тоді на якийсь час я покинув цього диявола, хотів виждати й придумати щось сатанинське... А щоб хоч трохи розвіяти свою тугу, пристав до гайдамаків, вирішивши зібрати якнайбільше грошей, аби було чим справити поминки по моїй замордованій сім'ї... Ми грабували панів, палили їхні маєтки, вішали економів, орендарів... І я при кожній нагоді кричав їм: «Ось так ви моїх дітей різали, то й вам те саме!»
Старий запорожець перевів дух, витер рукою піт з лоба і, загадково осміхнувшись, розповідав далі:
— Грабували ми, різали, та й нам не раз давали перцю... Власне, й не нам, — ми завжди встигали щасливо вискочити з біди, — а от замість нас перепадало зовсім безневинним людям. Збере, бувало, лях банду та й почне з помсти грабувати й різати кого попало. Якось ми пробиралися лісами по Волині, дивимось — на узліссі горить з чотирьох боків, видно, підпалений, виселок і панський двір... Думаю собі, чи не наш брат похазяйнував? Хотів уже був проїхати мимо, але наче хтось на вухо шепнув мені: «Заверни!»
Ну, завернули. Від одного пораненого дізналися, що то справді був наїзд — тільки не гайдамацький, а лядський. Чортові панки-ляшки давно вже вигадали собі забаву: переодягаються гайдамаками та під нашим ім'ям і грабують свого ж брата, а трапиться, то й українського шляхтича.
Рушили ми мерщій до двору... думка була — застукати гайдамаків панських зненацька, та їх уже й слід пропав: знедолили українського шляхтича, та й — гайда! Повернули ми назад, коли чую — в огні крик. Я туди — полум'я вже охопило стелю... жар сиплеться... задушливий дим хмарою стелеться... Пробігаю один покій — нікого; чую — у сусідньому покої затріщало... Стеля обвалилася... а крик чути... не то крик, не то стогін уже. Я ліворуч — в інший покій. Дивлюсь — а тут, на щастя, стеля в одному місці тріснула, й полум'я крізь щілину так і шугонуло вниз язиками, стало видно. Бачу — біля моїх ніг лежить убита пані, голова розрубана, а коло неї дитя, років трьох-чотирьох, уже ледве пищить. Я швидше його на оберемок та з полум'я... Насилу вискочив! І чуприну трохи обсмалив, і жупан затлівся. Як вискочив, то й спалахнув увесь, але мене облили водою... а дитя виявилось хлопчиком, ну, я й прозвав його Найдою...
— То це ви мене врятували? — скрикнув отаман і кинувся обнімати свого рятівника й другого батька.
— Атож, тебе, мій сину! — запорожець міцно притис до своїх грудей голову Найди і поцілував його в лоб. — Тебе, кохане дитя! Як глянув тоді, то й прикипів до тебе серцем навіки. Усе моє горе немов покрилося цією знахідкою. Але де ж мені, бездомному, було притулити тебе? Думав я, думав: нікого й нічого у мене не зосталося — ні кола, ні двора, ні родини, сирота кругом, тільки й зосталося роду, що Січ-мати, — от я і вирішив одвезти тебе туди, довірити матері своє єдине й кохане дитя. Там, на зимівнику у діда Свердла, я й улаштував тебе, а братчиків попросив доглянути, до розуму довести й звитязі лицарській навчити.
— Пам'ятаю, пам'ятаю, — жваво заговорив Найда. — І пасіку, і діда... Він любив мене й пестив, розповідав про походи, про ворогів України, говорив, що козак для того й народжується на світ божий, щоб захищати од ворогів-панів рідний люд і рідну віру...
— Еге ж... Дід помер, а тебе згодом узяв під свою опіку кошовий і приставив двох доглядачів.
— Квача й Передерихату? Я цих добре пам'ятаю: і суворі, і людяні. А при них уже кожного року навідувались до мене й ви, батьку мій, привозили всякі гостинці й дорогу зброю.
— Приїжджав, приїжджав, мій любий, — розчулено мовив запорожець. — І ті хвилини були найщасливіші в моєму житті, та я не хотів тобі признаватися у всьому — ще зарано було... А от коли ти став лицарем і в походах показав свою звитягу — я подумав: «Ну, нині відпускаєш раба твого, господи, з миром», — є в мене кому передати свою помсту, свої надії... є й гроші для цього.
— І присягаюся святим небом, — палко
Останні події
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
- 09.11.2024|11:29У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
- 08.11.2024|14:23Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року
- 30.10.2024|14:38У просторі ПЕН відбудеться зустріч із письменницею Оксаною Мороз у межах Кіноклубу Docudays UA
- 30.10.2024|13:4410 причин відвідати Фестиваль “Земля Поетів” у Львові 9-10 листопада
- 28.10.2024|13:51Оголошено довгі списки Книги року ВВС-2024