Електронна бібліотека/Проза

Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Завантажити

поки що забути свої власні жалі й думати тільки про те, як би навіки знищити тих ненависних хлопів, схизматів, котрих ми самі розплодили, завдяки своїй легковажності і, ніде правди діти, — завдяки лінощам, авжеж, лінощам і безтурботності...
— Правда, правда! — з несамовитою люттю вигукнула Текля. — Усім треба забути свої жалі й думати тільки про те, як би відплатити проклятим хлопам, як би знищити ненависну схизму! Смерть їм усім! Усім, без пощади, без милосердя!
— Смерть, смерть усім — від старих до немовлят! — підхопила й пані Кшемуська. Обличчя її спаленіло, очі загорілися дикою ненавистю. Ці вигуки викликали в Найди зловтішне почуття.
— Бідолашні, — промовив Кшемуський, ніжно дивлячись на дружину й приймачку. — Не крайте свого серця, наше відважне лицарство, — тут він глянув на отамана, — зуміє помститися за всі шляхетські сльози, зуміє відстояти шляхетську вольність і обернути збунтованих хлопів у безсловесне бидло, яким і призначив бути їм сам пан бог.
— Пан не помилився! Присягаюсь, що ми відплатимо за всіх і за все! — палко вигукнув Найда.
Губернатор підняв келих за його здоров'я, і розмова знову перейшла на останні події. Кшемуський розпитував отамана про становище в Умані, про рух Залізнякових військ. Найда на всі запитання відповідав сміливо. Жінки теж з цікавістю слухали його розповідь, бо ж вона стосувалася всіх.
Трапеза вже скінчилась, як зненацька в кімнаті пролунав тихий, мелодійний дзвін.
То бив годинник, що стояв на виступі величезного каміна. Відзначаючись рідкісною красою, цей годинник одразу привернув до себе увагу Дарини й Найди...
Він мав вигляд готичного собору з башточкою, перед якою було прироблено чималий майданчик.
Било шосту годину, і разом з цими ударами на майданчик з дверей башточки вийшла мати божа, Ісус Христос і чотири євангелісти.
Якусь мить Найда мовчки дивився на годинник, потім несподівано промовив:
— А вночі й опівдні виходять усі дванадцять апостолів.
— Так, так, — підтвердив Кшемуський. — Але хіба пан раніше бачив цей годинник?
— Цього, певно, не бачив, бо в тутешньому замку не бував, але подібний до нього...
— Подібних немає ніде, — посміхнувся Кшемуський. — Цей годинник зроблено на спеціальне замовлення одного з князів Яблоновських.
— Невже? — здивувався Найда. — А я був ладен закладатися на найліпшого коня, що колись його бачив... Дивлюся — і мовби пригадую кожну колонку, кожне віконечко...
— Ні, ні! — похитав головою губернатор. — Пан міг бачити щось схоже, але тільки не цей годинник: такого більше ніде нема...
— Вранці і ввечері він грає молитви, — додала, зітхнувши, господиня. — Ах, мій Стась так тішився ним. — При цих словах в її голосі забриніли сльози;
пані закрила обличчя хусткою й відкинулася на спинку крісла.
— Ти втомилася, Ядвіго, ходімо я відведу тебе у твою спочивальню, — промовив Кшемуський, підводячись з місця. — Вельможне панство пробачить... Ти ж, Текле, постарайся розважити любих гостей.
Найда й Дарина поквапилися виявити свою цілковиту згоду, і губернатор вийшов з трапезної, обережно підтримуючи дружину.
У покої лишилися тільки Найда, Дарина й Текля. Бесіда знову перейшла на страхіття, яких нібито зазнала Дарина у гайдамаків.
Отаман слухав розмову двох дівчат неуважно, не беручи в ній участі; він підходив то до дверей, з яких видно було довгу анфіладу покоїв, то до картин, що прикрашали стіни, то знову повертався на своє місце.
— Але де ж, власне, панну захопили гайдамаки? — спитала Текля.
— У Лебединському монастирі, — відповіла Дарина.
— У Лебединському монастирі? — Текля зблідла й промовила крізь сльози: — Ох, там же загинув і мій коханий Фелікс! Гайдамаки по-звірячому вбили його, встромивши ножиці в горло.
— То це був наречений панни? — мимохіть скрикнула Дарина. — Боже мій! А я не знала...
— Хіба панна бачила його? — жваво спитала Текля.
— Ні-ні, не бачила, але чула, як гайдамаки розмовляли про це... Тут до трапезної ввійшла покоївка й покликала Теклю до пані Ядвіги. Текля перепросила гостей і слідом за служницею поквапне вийшла. Переконавшись, що вони залишились самі, Дарина швидко нахилилась до Найди і пошепки спитала:
— Коханий мій, що з тобою? Ти чимось стривожений?..
Отаман провів рукою по чолу і з надзвичайним хвилюванням заговорив:
— Щось дивне діється зі мною... — а що — не можу тобі пояснити... Цей замок... Адже я ніколи не був у ньому, а тим часом усе тут таке знайоме мені... немовби він снився мені колись... немовби уві сні я ходив цими покоями... От я сидів тут і слухав вашу розмову, а якийсь голос у моєму серці шепотів: «Встань, подивися, там, за цією трапезною, має бути покій, обставлений позолоченими меблями, а по кутках того покою стоять лицарі з позолоченою зброєю». Я підвівся, глянув — і побачив той покій, — усе в ньому було так, як нашіптував мені таємний голос.
— Тут



Партнери