Завантажити

до відома відповідним особам, що зуміють те діло як слід налагодити і направити. Тепер скажу тільки, що зажуривсь я непомалу, як побачив сю сиву бороду, сей поштивий образ, що через те звідництво в великій тепер знаходиться притузі, але журба моя розвіялась, як я почув додаткове звинувачення в чаклунстві. Правда, я знаю, що жодні чари в світі не здолають нашої волі туди чи сюди повернути, як то гадає простацтво, бо воля людська вільна і свобідна, ніяке зілля, ніяке дання не має над нею сили. Безголові баби-ворожки та безсоромні шахраї-знахарі варять, звичайно, всяку труйливу мішаницю і баламутять людей, буцімто нею любов можна привернути, проте, як я вже сказав, волю присилувати неможливо. [126]
- Правда ваша, добродію,- обізвався старий,- тільки ж у чаклунстві я безвинен, а щодо звідництва не заперечую; втім, я нічого лихого не коїв, а, навпаки, про те дбав, щоб усім жилося втішно й весело, тихо й мирно, щоб не було ніяких звад і сварок. Та не зважаючи на ті мої добрі наміри, мушу йти туди, звідки вже навряд чи коли повернусь, бо літа мене к землі прибивають, ще й на пухир недугую, що просто витерпу немає...
Сказавши сеє, знову гірко заплакав, аж Санчові шкода стало старого видобув із-за пазухи четвертака та й подав йому Христа ради. Дон Кіхот під'їхав тим часом із розпитками до наступного злочинця; той відповів йому ще бравіше, ніж попередній
- Я за те попався, що жирував через лад з двома кузинками моїми та ще з двома сестрами, не зовсім рідними,- і до того дожирувався, що дуже наші стосунки заплутались хто тепер кому чим і як доводиться, того й найзавзятіший юриста не втне з'ясувати. Вина моя наяв вийшла, заступники підвели, бо грошей було не товсто, думав уже, що на горло мене скарають, аж ні - дали шість років галер. Ну що ж, катюзі по заслузі та я ще молодий, до кінця віку далеко; аби життя, ще все буде. Якщо ваша милость має дещицю на запомогу бідним-нещасним, то Бог вам заплатить у небі, пане рицарю, а ми на землі благатимемо Всевишнього, щоб він послав вашій милості довгий вік і всіляке благоденство, якого ваша доброта безперечно заслуговує.
Сей каторжник убраний був у студентський одяг, і один із вартови-ків сказав, що то великий красномовець і знакомитий латинник. Далі йшов чоловік років під тридцять, дуже гарний із себе, тільки що одно око йому в друге заглядало. Скутий він був не так, як інші на нозі мав довгого ланцюга, що обвивався йому навкруги всього тіла, а на шиї аж двоє залізних кілець - одно злучене з ланцюгом, а друге, так зване «держи-мене» або «задериголова», з'єднувалось біля пояса двома залізними прутами з наручнями, замкнутими на велику колодку, так що ні рук до рота не піднесеш, ні головою до рук не нахилишся. Дон Кіхот спитав, чому на сьому чоловікові більше кайдання, ніж на інших.
- Тим на ньому більше кайдання,- відповів вартівник,- що він один натворив більше злочинів, ніж усі інші огулом. То такий зух, такий одчаюга забісований, що хоч і закували його отак кругом, а боїмося, щоб не втік.
- Які ж там можуть бути злочини,- спитав Дон Кіхот,- коли його тільки на галери засуджено
- Так на десять же років,- відповів вартовик,- а це все одно, що громадянська смерть. Та що там довго балакати сей молодець, щоб ви знали, сам знаменитий Хінес де Пасамонте, званий іще Хінесик-Потягусик.
- Пане комісаре, ви не дуже,- обізвався тоді кайданник,- мабуть, не треба перебирати, як кого дражнять! Моє ім'я Хінес, а не Хі-несик, а прізвище - Пасамонте, а зовсім не Потягусик, як вашмость каже. Краще хай гляне кума, яка сама.
- Не розпускай губи, пане шалигане,- гримнув на нього вартовик,- як не хочеш, щоб я її тобі заткнув.
- Ну, що ж,- сказав кайданник,- усі ми під Богом ходимо, та [127] колись я ще покажу декому, чи мене звати Хінесик-Потягусик, чи як інше.
- А що, лайдаку, хіба не так тебе дражнять - спитав вартовик.
- Дражнять, дражнять,- відповів кайданник,- та й додражнять-ся, що всім заціпить, бо я їм з одного місця все волосся повискубую. А ви, пане рицарю, як маєте нам щось дати, то вже давайте їдьте собі з Богом, бо ті ваші розпитки вже добре остобісіли. Як вас цікавить моя особа, то знайте - я Хінес де Пасамонте і сам списав своє життя оцими ручками й пучками.
- Латрига правду мовить,- підтвердив комісар,- він і справді списав свою історію дуже, як то кажуть, до шмиги і залишив ту книгу в тюрмі під заставу на двісті реалів.
- І викуплю колись,- докинув Хінес,- хоч би й за двісті дукатів.
- Така б то вона добра - спитав Дон Кіхот.
- А добра,- відповів Хінес,- сховається перед нею в кут і Ла-сарільйо з Тормеса, і всі інші подібні писання, старі й нові. Бо в ній, мосьпане, щоб ви знали, сама щира правда, і така ж цікава та втішна, що ніяка вигадка їй не дорівняє.
- А як тій книзі на титул - спитав Дон Кіхот.
- «Життя Хінеса де Пасамонте»,- відповів Хінес.
- І вона вже закінчена - допитувався Дон Кіхот.
- Як же вона може бути закінчена,- сказав Хінес,- коли моє життя ще не скінчилось В ній воно описане од самого народження й до тої хвилі, коли мене востаннє засуджено

читати