
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
адже пан, я думаю, зразу, може їх законним шлюбом поєднати.
- А хто б міг тому перешкодити - сказав Дон Кіхот.
- Коли так,- сказав Санчо,- то здаймося на Божу волю і нашу добру долю, а вона вже заведе нас, куди слід.
- Дай же Боже, що мені гоже,- промовив Дон Кіхот,- і що тобі, Санчо, треба. А хто ледащо, тому Божа ласка нінащо.
- Дійся, Божа воля,- підхопив Санчо.- Я собі з діда-прадіда щирий християнин, сього досить, щоб мені на грапа вийти.
- І досить, і задосить,- погодився Дон Кіхот.- Якби навіть ти й не був таким, то байдуже як стану я королем, то зразу надам тобі шляхетство, не треба буде тобі його купувати чи ще в кого вислужувати. Іменую тебе графом - і все, і вже ти благородний, і хоч-не-хоч всяке буде тебе вельможним узивати.
- А думаєте, та грапська огидність до мене не пристане - спитав Санчо.
- Гідність треба казати, а не огидність,- поправив його пан.
- Хай і так,- погодився Санчо,- вона буде, як на мене шита. Я служив якось сторожем при одному братстві, дак вірите, так на мені та сторожівська барва ловко сиділа, що всі казали тобі б, кажуть, старостою в нашім братстві бути, а не сторожем,- от щоб я так жив! А що ж буде, як я візьму на хребтину пишного княженецького жупана чи злотом-перлами приоздоблюся, мов грап який чужоземський Та тоді, гадаю, за сто миль будуть люди збігатись, щоб тільки на мене подивитись!
- Гарну матимеш подобу,- сказав Дон Кіхот,- тільки бороду треба буде частіше голити, бо вона в тебе така буйна, закустрана й розкудлана, що як не будеш принаймні через день бритвою по ній прохо-дитись, всяке на мушкетний постріл упізнає зразу, що ти за один.
- То не такий клопіт,- відповів Санчо,- найму собі голія, при домі держатиму, а як треба буде, то й за собою слідком водитиму, як ото великі пани своїх стайничих.
- А звідки ти знаєш,- спитав Дон Кіхот,- що великі пани водять за собою стайничих
- А от звідки,- відповів Санчо.- Тому буде скількись літ прожив я цілий місяць у столичнім місті, так бачив там одного маленького пана (всі на нього казали великий), що як вийде чи виїде, було, на про-гуляння, то за ним чоловік якийсь верхи слідком слідкує, куди той повернеться, туди й той, сказав би, нитка за голкою. Я тоді спитався в людей, чого він із ним не рівняється, а все трохи позаду зостається, так мені сказали, що то стайничий, а великі пани, гранди б то, завсіди тягають їх отак за собою. З того воно й запало мені в помку.
- Мушу признати тобі рацію,- сказав Дон Кіхот.- Ну що ж, ти справді можеш водити за собою голія, бо звичаї, як відомо, заводяться [123] і встановлюються не зразу, а помалу, поступінно, і, можливо, ти будеш першим графом, за яким завжди ходитиме цилюрник. Зрештою, голити панові бороду то довірніша служба, аніж коня сідлати.
- Як із цилюрником бути, в тім уже моя голова,- сказав Сан-чо,- хай тільки ваша милость швидше в королі виходить та мене в гра-пи виводить.
- Так воно й буде,- сказав Дон Кіхот і, підвівши очі, побачив - що побачив, дізнаєтесь із наступного розділу.
РОЗДІЛ XXII
Як Дон Кіхот звільнив багатьох бездольників, яких силоміць вели туди, куди вони не хотіли йти
Повідає Сід Ахмет Бен-Енхелі, арабський і ламанчський письмовець, у сій поважній, високомовній, докладній, а воднораз і приємній та цікавій історії, що після того, як між преславним Дон Кіхотом з Ламанчі та його джурою Санчом Пансою відбулася розмова, переказана на приконеччі двадцять першого розділу, Дон Кіхот підвів очі й побачив, що назустріч їм по дорозі йшло пішки чоловік із дванадцятеро якихось людей, нанизаних, мов намисто, на довгий залізний ланцюг. До ланцюга вони були прикуті нашийниками, ще й на руках у кожного були кайданки. їх супроводило двоє комонників і двоє пішаків; кінні були озброєні мушкетами, а піші - мечами та сулицями. Як забачив їх Санчо Панса, зразу промовив
- Се йдуть галерники чи, сказати б, каторжники, королівські не-вольники їх женуть на галери.
- Як то невольники - спитав Дон Кіхот.- Чи то можебна річ, щоб король та своїх людей заневолював
- Може, я трохи не так сказав,- відповів Санчо,- се люди, засуджені за свої злочини до галер, і їх женуть туди силою королю служити.
- Як би там не було,- сказав Дон Кіхот,- але, зрештою, вони йдуть туди не доброхіть, а їх женуть, кажеш, силою
- Авжеж,- потвердив Санчо.
- Виходить,- сказав рицар,- я мушу виконати щодо них свою повинність - поборювати насильство і запомагати та рятувати знедолених.
- Зважте на теє, ваша милость,- остеріг його Санчо,- що правосуддя в особі самого короля не чинить сим людям кривди й насильства, лише карає їх справедливо за їхні злочини.
Тим часом гурт кайданників надійшов ближче, і Дон Кіхот дуже чемно попрохав вартовиків, щоб вони з ласки своєї повідомили і з'ясували йому, з якої причини чи радше з яких причин вони ведуть сих людей в такий спосіб. Один вартовик із тих, що верхи їхали, відповів, що то каторжники, люди, мовляв, королівські, оце і все, що він може йому сказати, та більше йому і знати не належить. [124]
- І все ж таки,- провадив своє Дон Кіхот,- я цікавий
Останні події
- 01.05.2025|10:38В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»