Завантажити

чекає мандрованого рицаря в наші злигоднії часи і не хочу, щоб за таку марницю душа моя на тім світі мучилась, бо знай, Санчо, що на сім світі ніхто не наражається на більші небезпеки, як шукачі пригод.
- То правда,- сказав Санчо,- адже навіть ступарі валюшні гуркотом своїм стривожили і збентежили душу такого хороброго рицаря й шукача пригод, як ваша милость. Але будьте певні, що тепер уже я як і розтулю губу, то не для того, щоб із вас шкилювати, а щоб вас як пана мого й повелителя природного ушанувати.
- Добре єси вчиниш,- похвалив його Дон Кіхот,- і житимеш у благоденстві на лиці землі, бо сказано чти повелителя паче родителя.

РОЗДІЛ XXI,
де оповідається про знакомиту пригоду з Мамбріновим шоломом та про здобуття сього многоцінного трофея, а також про інші події, що сталися з нашим незвитяжним рицарем
Тут саме почав накрапати дощик, і Санчо був не від того, щоб його в валюші перестояти, але Дон Кіхотові після недавнього лихого жарту та валюша така була осоружна, що він ніяким світом не хотів туди заходити, [116] а повернув натомість у праву руч і виїхав на дорогу - не ту, що нею вчора сюди брались, а якусь іншу. Трохи перегодя наш гідальго постеріг поперед себе вершника, а на голові йому щось блискуче, мов золото, сяє. Скоро його загледів, обернувся до Санча й сказав
- Думається мені, Санчо, що всяка примовка правду каже, бо всяка приказка і приговірка береться з самого досвіду, що є, як відомо, батько всім наукам. Недарма ж люди і таку проложили «Одні двері хряп, а другі рип». Отак і з нами вчора випадок зачинив нам двері до пригоди, котрої ми шукали, обмаривши нас тими ступарями, а тепер навстіж одчиняє перед нами двері до іншої, певнішої й славнішої пригоди, і як я ними не скористаюсь, то вже буде моя вина, не зможу я її ні на темряву, ні на недостатнє знання сукновальної справи звернути. Якщо я не помиляюсь, нам назустріч їде рицар, на голові якого виблискує Мамбрінів шолом, а ти знаєш, якою я клятвою нещодавно обрікся.
- Ой, глядіть, пане,- застеріг його Санчо,- обмірковуйте як слід слова свої, а надто вчинки. Глядіть, щоб то часом не були інші якісь валюші, щоб не довелося нам од них долі валятись.
- Чорти батька зна що говориш, чоловіче! - вигукнув Дон Кіхот.- Як можна шолома до валюші тулити
- Не знаю, як,- відповів Санчо,- та коли б мені так вільно було говорити, як перше, я, може, й довів би, що ваша милость помиляється.
- Як тО помиляюсь, недовірку ледачий - обурився Дон Кіхот.- Ти не бачиш хіба, що проти нас жене їздець на сірому в яблуках коневі, а на голові йому шолом золотий
- Одно мені бачиться і видиться,- відповів Санчо,- хтось їде нам назустріч на сірому, от як і в мене, ослі, а на голові йому щось таке вилискується.
- Ото ж і є Мамбрінів шолом,- сказав Дон Кіхот.- Стань собі десь на узбоччі і лиши мене з тим вершником один на один побачиш, як я, не тратячи дарма слів і не гаючи марно часу, миттю скінчу цю справу і добуду собі того жаданого шолома.
- Чом не стати, стану,- сказав Санчо.- Дай Боже, щоб то були на вербі груші, аби не валюші.
- Я вже казав тобі, пане брате, щоб ти отих бісових валюш при мені й не згадував,- розгнівався Дон Кіхот,- а ні, то, їй-Богу, зразу в мене язика вивалиш.
Почувши панову божбу, що впала, мов кругле кам'яне ядро, Санчо злякався і замовк.
А з тим конем, рицарем і шоломом, що Дон Кіхотові убачились, річ ось як малася недалеко од того місця було двоє сіл, одно більше, друге менше; так у більшому була аптека й цилюрня, а в меншому ні, і один цилюрник мусив тут і там управлятись. Випало якраз, що в малому селі одному недужому кров треба було кинути, а другого поголити, от цилюрник і подався туди. По дорозі захопив його дощ, і він, щоб не збагнітувати свого нового ще капелюха, взяв собі на голову мідницю до гоління, а що та посудина була добре вичищена, то виблискувала й ви-сявала на півмилі. їхав цилюрник на сивому ослі, як зауважив Санчо, але Дон Кіхот узяв його за сірого в яблуках коня, а мідницю за шолом золотий, бо все, що бачив, миттю припасовував і пристосовував до своїх [117] рицарських химер та божевільних марень. Підпустивши нещасного вершника ближче, наш гідальго не став із ним у речі заходити, а розігнався чимдуж конем і наважив списа, щоб противника наскрізь прошити; одно лише встиг на бігу крикнути
- Обороняйся, бестіянський сину, або по добрій волі оддай, що належить мені по праву!
Цилюрник, неждано-негадано побачивши перед собою таку поторочу, знайшов один тільки спосіб од грізного списа ухилитися зсунувся миттю з осла і, ледве землі торкнувся, майнув у поле швидше за оленя, що й сам вітрів батько його не здогнав би. Мідниця лишилась на землі, і Дон Кіхот цілком задовольнився з цього, зауваживши, що розумно вчинив той бусурмен, як ото буває бобер, обскочений звідусіль мисливим, одкусує собі й кидає геть те, задля чого, як підказує йому вроджене чутиво, на нього полюють. Тоді велів Санчові підняти шолома, а той, узявши його в руки, сказав
- Добряча мідниця, бігме, що варта цілу восьмаку і ні копія менше.
Та й подав

читати