Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

читальнику!) шість ступарів валюші, що то сукно валяють; своїми мірними ударами вони й справляли весь той гармидер.
Як побачив їх Дон Кіхот, то так і занімів з дива, так і зов'янув увесь. Подививсь на пана Санчо - бачить, той аж голову на груди похилив, мовби ніяково йому стало. Глянув на джуру Дон Кіхот, а той аж дметься, щоб сміхом не вибухнути, так йому, бач, регітно; попри всю свою меланхолію мусив рицар на той вид сам перший засміятись. [114]
Як побачив те Санчо, то годі вже стримуватись - розреготався на всі заставки, аж за живіт хапався, щоб кишок не порвати. Чотири рази вщухав той регіт і все знову й знову вибухав з тою ж силою, що й перше; Дон Кіхот почав уже чортихатися, а згодом і геть-то розсердився, як почув, що джура його кривить
- «Чиню тобі відомо, друже Санчо, що волею небес уродився я в сей залізний вік, аби золотий воскресити... Я той, кому судились страшенні небезпеки, величні діяння, голосні подвиги...»
І так переказав він мало не всю промову, що виголосив був Дон Кіхот, почувши той жахливий грюкіт.
Взяла Дон Кіхота велика й гірка досада, що Санчо отак над ним глумиться; махнув він списом раз і вдруге і так потягнув свого джуру, що якби попав був не по спині, а по голові, то вже не довелось би йому за службу плату платити, хіба спадкоємцям його. А Санчо, діставши взамін за свої жарти щось цілком серйозне, злякався вже, щоб не сталось гіршого, і заговорив до пана покірливо та помир-ливо
- Спокійтеся, ваше добродійство їй же Богу, я жартую.
- Ти жартуєш, а я ні,- сказав Дон Кіхот.- А ходіть-но сюди, куме-жартуне! Ви думаєте, може, що якби се була не валюша, а якась правдива небезпечна пригода, то в мене не стало б духу і одваги ринутись до бою і переможно закінчити його Чи, може, я, будучи рицарем, зобов'язаний знати всі на світі звуки і розрізняти, котрі од валюші, а котрі ще од чого Та, може, я тих валюш ізроду в вічі не бачив, не так, як ти, мужло репане, що серед них народився й виріс. Ану ж оберни цих шість ступарів на шістьох рицарів, хоч би навіть велетнів, та напусти на мене чи поодинці, чи всіх гуртом, побачиш, чи ле полетять вони в мене шкереберть, а тоді вже смійся скільки хочеш!
- Не буду більше, паночку,- запевнив його Санчо,- признаюсь, що я розжартувався через лад. Але тепер, коли все скінчилось гаразд (дай Боже так і в усіх пригодах), скажіть мені, ваша милость, хіба ж то не смішно було, що отаке чорть-і-що нас налякало,- мене принаймні, бо ви, пане, я вже бачу, не знаєте й не відаєте, що таке страх чи переляк.
- Не заперечую, що се справді сміху гідна річ,- погодився Дон Кіхот,- та не варто її розголошувати, бо, знаєш, не всі люди розумні і не кожен потрапить таку подію належною мірою змірити.
- От же й допіру так вийшло,- сказав Санчо,- що ви мірили списом мені в голову, а потрапили в спину, дякуючи Богові святому та моїй моторності, що встиг ухилитись. Ну, то нічого присохне, як на собаці. Недарма ж, мабуть, і примовку таку проложено - кого люблю, того й луплю. Вельможний пан як і налає коли служебника, то тут же йому й штани подарує абощо. А як попоб'є, то вже не знаю, що дає коли він мандрований лицар, то, певне, острів або так якесь царство на сусі.
- А знаєш, Санчо, як послужить нам фортуна,- сказав Дон Кіхот,- то все буде так, як ти мовив. Забудь же те, що сталось - ти, яко чоловік розумний, повинен знати, що не в нашій волі буває стримати перший порив. Та й сам надалі будь обачен і не дуже розпускай язика, як зо мною говориш, бо скільки я не читав рицарських романів (а прочитав я їх безліченну безліч), ніде джура так із своїм паном не розпатякував, як оце ти, і ми тут винні обопільно ти виявляєш до мене не досить пошани, а я не досить од тебе її вимагаю. От Гандалін, зброєносець Амадіса Гальського, був уже графом на суходільнім острові, а розмовляв із паном своїм шапкуючи, низько склонивши голову і зігнувшись удвоє по-туреЦькій. А вже про Гаса-бала, джуру дона Галаора, то нема чого й казати то такий був мовчун, що автор у своїй широкомовній і правдивій повісті один лише раз згадує його ім'я, і то щоб підкреслити ту його незвичайну мовчазність. З усього цього, Санчо, ти повинен зробити висновок, що не треба забувати різниці між господарем і слугою, між паном і челядинцем, між рицарем і джурою. Отож віднині шануймося навзаєм, облишмо всякі нерозумні жарти, бо хоч у якій формі виллється моя досада, глиняному горщику непереливки буде. А щодо нагород і надань, які я обіцяв, то вони прийдуть до тебе слушного часу, а як і не прийдуть, то заслуженина твоя все одно не пропаде, як я вже казав.
- Це все дуже добре, що ваша милость каже,- впав у річ Санчо,- але цікавий я знати (бо, може, нагород так і не діждусь, так хоч плата буде), скільки заробляли джури мандрованих лицарів у ті часи і як вони наймались - помісячно чи поденно, як ото муляр-чуки
- Здається мені,- відповів Дон Кіхот,- що давні джури служили не за гроші, а за ласку, і якщо я визначив тобі платню в запечатанім тестаменті, котрий я лишив дома, то се лише про всяк випадок, бо не знаю напевне, що

Останні події

30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса


Партнери