Завантажити

в. Ба ні, мені такого й треба до школи.
М а к с и м. Тепер вже повелось так, хоч би і у нас на селі: чоботи на дві колодки, та ще й на шпильках, а я все на дратві. От що вже дратву, так навдаку чи хтб висуче проти мене?
Г о р н о в. Я хочу, щоб хлопчаки спершу навчились шити прості чоботи, а там вже котрому скортить городи ських чобіт, то нехай сам добира способу, як їх змайструвати.
М а к с и м. Еге! Нехай вже, мовляв, саме домадикується!.. Я ще мав дещо вам сказати, та тільки не знаю, з якого боку й почати. Ще як скажете: “От старий, почав вже вигадувати”.
Г о р н о в. Що ж таке?
М а к с й м. А те, що я ще зроду-віку не бурлакував, а оце, мовляв, вже ніби приходиться покидати стару... Там такого репету наробе, що не тільки в хаті, а й у подвір'ї, мовляв, буде тісно.
Г о р н о в. Чому ж не взяти й бабу з собою?
М а к с и м. Чи й справді? (Зрадів). Вона у мене, Владимир Петрович, така, що й хвилини без діла не сидітиме... Там така працьовита, що й сказать... (Сміється). А як роботи нема, то зо мною свариться, а вже без діла не всидить.
Г о р н о в. Знайдемо і їй діло. А за ціну певно що не будемо торгуватись?..
М а к с и м. Та яка вже ціна беззубій?..
Г о р н о в. Часом беззубий краще зубатого!..
М а к с и м. Та воно так... Це вже ви мене зовсім, мовляв, на світ народили! А то ж сказали ви мені' ціну, а я зопалу погнався за грішми та й про бабу забув. Оце ж і чудесно. У хату свою впустимо Матвія, тут у нас є такий бідолаха з двірських: дітей, мовляв, повнісінький запічок, а хати дасть бог. Нехай собі живе, та хліб жує, та двору доглядає.
 
ЯВА 2
 
Ті ж і Б о р и с.
Г о р н о в. Ну, ти ж і спиш! Я вже з города двадцять верстов пробіг, а ти...
Б о р и с. У мене голова страх як болить... Я й не бачу. (Чоломкається з М а к с и м о м). Що ж, договорились?
М а к с и м (усміхається). Вже, мовляв, і печать приклали.
Г о р н о в (дивлячись на часи). Ого-го, пора їхати!
Б о р и с. Чого хапаєшся? Поснідав би...
Г о р н о в. Скільки ще в тебе тієї панської пихи, як подивлюсь я на тебе: без сніданку або без кофію не можна гостя відпустити; і хоч би тому гостеві діла було, як кажуть, по зав'язку, а він сиди та жди того кофію. У мене там діло кипить! Я купив оце у городі молотилку, і зараз треба установити її. Ну, у вас гарні порядки: приїхав — усі пани і слуги сплять, двері відчинені, хоч і забирай усе на вози та й вези куди хочеш.
Б о р и с. Ми світом тільки полягали.
Г о р н о в. Що це в тебе такі червоні очі?
Б о р и с. П'яний був.
Г о р н о в. З якого побиту?
Б о р и с. Тадже ж учора був день народженій батька.
Г о р н о в. Стало буть, ти туди і не навідувався?
Б о р и с (засоромивсь). Ні!..
Г о р н о в. От так молодець!..
.
ЯВА 3
 
Ті ж і С о л о м і я.
С о л о м і я. Паничу, пожалуйте, вас мамащенька кличуть.
Голос за дверима: “Б о р и с!..”
Б о р и с (гука). Я зараз! (До Г о р н о ва). Підожди мене! (Пішов).
Г о р н о в. А йдіть сюди на хвилину, С о л о м і я! С о л о м і я. Не хочу, бо ви зараз почнете розпитувати, а мені заказано мовчати. От єй-богу, що правда!
Голос за дверима: “С о л о м і я!”
Ось зараз! (Побігла).
М а к с и м (тим часом роздивляє портрети, що висять на стінах у золотих рамках). Що то воно: чи царі всі, чи генерали?
Г о р н о в. Хіба ж деякі з них вам нікого не нагадують? Це ж Б о р и с і в батько, а це дід, а той третій — генерал Суворов.
М а к с и м. Бачте, я таки вгадав, що генерал.
Г о р н о в. Один же тільки генерал. А батько Борисів тільки що копитан, а дід його, то й хто його знає!.. Бачте, це на йому старосвітський мілщієнний казакин. І доки цей дід ще не був у службі, то прозивався Ворона, а як здобув міліцієнного чина, так став вже прозиватись В о р о н о в! Стало буть, причепив хвостика до свого про-звища.
М а к с и м. Хвостика? Навіщо ж то?
Г о р н о в. Така, бачте, мабуть, була поведенція, все своє вже дуже обридло, так хоч хвостика чужого пришити.
М а к с и м. Еге! Ну, а то ж жіночі парсони, хто вони? (Показує на портрет).
Г о р н о в. Це мати Борисова, а це вже її мати, стало буть, бабка Борисова. Ось бачте, убрання в неї вже просте, старосвітське: очіпок, намітка, плахта.
М а к с и м. Так, так!.. Стало буть, вони не з так-то давнього коліна запаніли?
Г о р н о в. Бабка ця й до смерті жила тут.
М а к с и м. Та як же?.. Так... так!.. Я її пам'ятаю! Оце, либонь, піде дванадцятий чи пак тринадцятий рік, як вона померла. Проста була людина, зовсім проста, і по-панськи, мовляв, ані же тобі не вміла говорити.
Г о р н о в. Це була найперша порадниця і жалібниця Борисова. Він згадує про неї з великою шанобою.
М а к с и м, Пам'ятаю, пам'ятаю!.. Усе, було, з ним няньчиться. Конешно,

читати