Завантажити

н а. О, я щодня проклинаю той час і годину!..
О к с а н а. Чудно! А тоді мені здавалось, що ви самі втішались, дивлячись, як панич залицявся до мене. Мабуть, тоді в очах ваших жила ваша янгольська душа?
Н а т а л я С е м е н і в н а. Я сама не встереглася, як гадину в пазусі зогріла.
О к с а н а (не слуха її). Ви тоді казали, пані, що ви й самі не з високого коліна; що ваш отець був простий міщанин і вас вчив на мідні гроші. Чого ж тепер ви так пишаєтесь? Одначе... що ж це таке я плещу? Чи воно ж до речі? Я не ти зовсім хотіла сказати... (Подумала). Що ж таке я хотіла? Хіба те, що ваш син любив мене, що вашого сина і я любила...
Н а т а л я С е м е н і в н а. А тепер минулося!.. Мертвого з гроба не вертають!..
О к с а н а. Минулося? Справді минулося? А я наважилась було у однім слові вимовити перед вами усю мою душу, усю мою печаль... Хотіла сказати таке слово, у котрім ви побачили б, як у дзеркалі, всі мої муки, всі рани мого серця!.. “Мертвого з гроба не вертають...” І ви так спокійно і тоді б сказали цю приказку, коли б побачили у труні свого єдиного сина?.. А я вже лежу у труні! А моє серце — його серце, моя душа — його душа, моє життя — його життя. Він помер задля мене, і я вже наполовину мертва!.. І все ж таки ані іскорки жалю у ваших очах?.. Пані!.. Я кохала вашого сина!.. У його коханні я кохала увесь мир божий. Він був моєю думкою, моєю молитвою, моїм світом. Одняли його у мене!.. Одняли не душогуби, а люди з янгольською душею!.. Ох, страшно ж мені, страшно!.. Серце моє, чи є ти в грудях, чи нема? Я не чую тебе!..
Н а т а л я С е м е н і в н а. Мені жаль тебе, Оксано! Що ж робить?
О к с а н а. Жаль?.. Вам жаль мене?.. Ха-ха-ха! Не треба, не треба мені вашого жалю! Ні, ні, я вас зоби-дила, я вас зневажила... Простіть мене!.. Я сама не знаю, що кажу... Скажіть, промовте ще раз: “Мені жаль тебе!” Ха-ха-ха! “Мені жаль тебе!” Вмирай, серце!.. Сліпніть, очі!.. Глухніть, мої вуха! Це не материна мова!
Н а т а л я С е м е н і в н а(убік). Відкіля вона взялася, хто її сюди привів? (До неї). Ну, пора вже тобі додому.
О к с а н а. Правда ваша!.. Я вже й надто забарилась...
Н а т а л я С е м е н і в н а. Ну, то йди ж собі!
О к с а н а. Стривайте, ще два слова. Кажуть, що я чарувала панича? Правда!.. Кажуть, що я відьомського кодла. Ох, яка правда! Кажуть, що я хотіла бути панією-дворянкою. От за це то вже й сам панич присягне, що правда. Бачте — я все це вам кажу і не червонію, щоб ви вже певне знали, що у мене стида ані крихотки. Що я, бачте, вже така непутяща, така хвойда зародилась, що й сором не їсть мені очей!.. (Хапається одною рукою за одвірок, а другою за голову).
Н а т а л я С е м е н і в н а. Ти ледве на ногах стоїш. Присядь спочинь!..
О к с а н а. Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні! (Згодом). Нічого... Бачите, вже й одійшла. Живуча я, як гадина!.. (Здійма з пальця перстень). Це його... паничів перстень. Хотіла було шпурнути його куди-небудь, та пошкодувала, що золотий. А найгірш боялась, що як пришлете грабувати, от тоді-то вже було б сорому надто! І я сама принесла... Нате!.. (Поклала перстень на стіл). Отож всієї розмови, отож всієї поради. (Іде до дверей).
Н а т а л я С е м е н і в н а. Стривай, Оксано!..
О к с а н а (зупинилась). Пора ж і честь знати. Самі мене виганяли, а тепер зупиняєте? Здається, я все сказала?..
Н а т а л я С е м е н і в н а. Я хочу тобі віддячити за те, що ти без ґвалту і без огласу розв'язала моєму синові руки.
О к с а н а. Як віддячити? Хіба ви ще не віддячили?..
Н а т а л я С е м е н і в н а (вийма хутко з шухляди гроші). Це тобі на придане! (Дає гроші).
О к с а н а. Щ-о? Дякуйте, пані, що ви його мати! Віддайте ці гроші на подзвіння та на церкву, щоб щодня виймали часточку “за здравіє” вашої янгольської душі!.. Пані, пані!.. Не в кожного й душогуба здіймається рука на умираючого, а ви... ви вийняли з моїх грудей серце і, сміючись, краєте, ще й на моїх очах, його на шматки. Не бог вам, пані, душу дав, не мати вас породила! (Пішла).
Н а т а л я С е м е н і в н а (сперш немов остовпіла, а далі прожогом кинулась до дверей). Оксано, Оксано! Вернись!.. (Одбігла од дверей). Що я роблю? Чи не збожеволіла я?! Ні, ні!.. Не погублю я своєї дитини! О, чом же ти, Оксано, нерівня моєму синові? Яка велика душа! Нащо ти в кріпацтві зародилася?.. Ні... Ні!.. Не невістка ти мені!
Завіса
 
ОДМІНА ДРУГА
 
Того ж таки дня, через шість годин. Зала у будинку В о р о н о в и х.
 
ЯВА 1
 
Г о р н о в і М а к с и м.
Г о р н о в. Так, стало буть, ми з вами в ціні зійшлись?
М а к с й м. Де ж, мовляв, не зійшлись? Я ще й рота не вспів роззявити, а ви вже й ціну поклали, та ще й яку, мовляв, ціну. Але ж глядіть, чи не помилились, бо я швець такий, що під зав'язь умію чоботи шити, а вам, може, треба городського?
Г о р н о

читати