Завантажити

слушать. (Пішов у свою кімнату).
В о р о н о в. Видите, зто все ваше влияние. Он у меня прежте этого не смел.
Г о р н о в. Тоді, як був ще малим.
В о р о н о в. Нет-с, всегда!..
Г о р н о в. Та він же два роки і не був дома; а два роки — це немалий час.
В о р о н о в (ходить по кімнаті). Да, вы философ! У вас ведь на все готов ответ.
Г о р н о в. Мені здається, що у кожного чоловіка розум завжди повинен бути насторожі.
В о р о н о в. Философ, философ! Й если я вас спрошу, зачем вы говорите со мною по-малорусски, у вас также найдется ответ?
Г о р н о в. А звичайно...
В о р о н о в. Любопытно...
Г о р н о в. Я не хочу говорити по-руськи та й одвик-таки од мови, живучи чотири роки помеж крепаками, — це во-первих...
В о р о н о в. Однако ж вы читаєте русские книги?..
Г о р н о в. Читаю! Німецькі читаю, і французькі, і навіть латинські... Але ж читати і говорити — це дві речі зовсім різні. Як поляки кажуть: “То соs іnеgо!..”3
В о р о н о в. Да ведь я сам малоросе, а вот же говорю по-русски...
Г о р н о в. Через те ж я і балакаю з вами по-українськи, що знаю, що ви українець, і знаєте мову, і що колись і самі балакали зо мною по-своєму. Може, це тоді було в моді? Ви перемінились, а я не хочу хамеліонничать! Тут, бачте, багацько залежить і від того, з ким нам найчастіш доводиться діло мати. Ви промеж панами буваєте, а я промеж мужиками вештаюсь. Стало буть, тут діло навику, а привичка, кажуть, друга природа. От якби наша розмова прийняла характер надто спеціальний, ну тоді я, може, спасував би... А доки ми перекидаємось словами, збиваючи тілько піну в роті...
В о р о н о в. Но ведь будете же вы служить?
Г о р н о в. Ні.
В о р о н о в. Могут же дворяне выбрать вас на какую либо должность?
Г о р н о в. Це інша річ. Але і без вибора, без наказу вже служу ділові.
В о р о н о в. Но ведь вн дворянин? Да-с? А ведете-то вы себя не по-дворянски.
Г о р н о в. Хто як розуміє людське поводження!
В о р о н о в. Да-с! Вы не по-дворянски поступаєте!
Г о р н о в. Наплювать!
В о р о н о в. Как наплевать? На кого наплевать? Вн дерзки! Справедлива пословица, что “яблочко от яблоньки”!.. Знаєте ли вы, милостивий государь, кто был ваш отец?
Г о р н о в. Ви, може, хочете натякнути на те, що я з мужичого роду? Що мій отець, тільки дякуючи власним заслугам, здобув дворянство і полковничий чин? Натякайте, я від цього не почервонію. Ніколи я не одречусь од свого роду. У мене ще й досі живі дядьки по батькові — один простий гречкосій, а другий солдат, — і я ними не гордую.
В о р о н о в. Правда, говорят, что...
Г о р н о в. Що з хама не буде пана?.. Я й не лізу в пани.
В о р о н о в. Нет-с, лезете! Вы у меня бываете... (Наче щось пригадав, забігав по кімнаті). Да-с... того, того... Знаєте ли, что я вам могу посоветовать?
Г о р н о в. Розумний совіт прийму з подякою.
В о р о н о в. Вот что-с! Вы займитесь сочинением проекта о том, чтобн дворян вовсе не било.
Г о р н о в. Ви не туди, добродію, заїхали! Сочиняйте вже ви такі проекти, вам і книга в руки, а я за таку раду і спасибі вам не скажу. Сором вам, Олексій Дмитрович, що ви з мого правдивого поводження з людьми хочеіе зробить якусь пропаганду! Ви кидаєте болотом у моє чесне діло.
В о р о н о в. Так ваше дело честное?
Г о р н о в. Хоч перед бога!
В о р о н о в. Ая думаю, что напротив.
Г о р н о в. Ні! Ви так же точнісінько думаєте, як і я, та боїтесь розумові сказати.
В о р о н о в. Никогда!
Г о р н о в. А я вам кажу, що іменно так.
В о р о н о в. Вы, кажется, желаете того... того... трунить надо мною!
Г о р н о в. І на думці цього не маю.
В о р о н о в. Вы... очень дерзки!..
Г о р н о в. Схаменіться, Олексій Дмитрович!
В о р о н о в. Вы... вы...
Г о р н о в. Хам? Це вже я чув не раз! Позвольте ж, Олексій Дмитрович, і мені сказати вам хоч одну пословицю: “Насміялася верша з болота, оглянулася — аж сама в болоті”.
В о р о н о в. Что-с?
Виходить Б о р и с.
Я, милостивый государь, с вами более не знаком.
Г о р н о в. Дуже приятно!.. Вибачайте, хотів сказати: як завгодно!..
Вороно в. Да-с! Сльїшите: не знаком!.. (Пішов).
Б о р и с. Що це з ним? З чого це ви збили бучу?
Г о р н о в. Адже ти прохав, щоб я попрощався з твоїми старими? От вже з батьком попрощався...
Б о р и с. Та що це з ним вчинилося, я ніяк не розберу?
Г о р н о в. А, бог з ним! Прощай! Приїзди ж до мене... А може, батько не пусте? Мене то вже певно не допустять до вашої персони.
Б о р и с. Бозна-що вигадуєш. Я догадуюсь, це, певно, його Ізмайлова натравила на тебе.
Г о р н о в. Може... Але ж молодому чоловікові, коли він блукає ще в думках і відсахнеться сьогодні від того, чим вчора захоплювався, — якщо

читати