Завантажити

н о в. А що вона таке говорила, як скоро ви її ввели в хату?
З а в а д а . Все кликала панича! А потім почав я її питати, куди вона ходила. Вона й одмовила: “Ходила — каже, — наймати людей, щоб яму викопали. Грошей, — каже, — не було, я їм дала золотий перстень!” У неї справді був золотий перстень на руці, певно, паничів, а тепер нема.
Г о р н о в. Дивно! Чому ж ви учора не дали звістки Б о р и с о в і, що таке скоїлось?
З а в а д а . Чудно ви міркуєте! Як би таки я поліз у хороми оповіщати про своє лихо?
Г о р н о в (помовчав). Певно, вона довго лежала на греблі, а там вогко, свіже повітря від річки, ну й простудилась. (Приклада руку їй до голови). Ач, який жар палить!..
 
ЯВА 2
 
Ті ж і Б о р и с.
Б о р и с (входить). Де вона? Що з нею, з моєю любою?..
Г о р н о в (зупиня його). Тихше, бога ради, тихше! Вона спить, ти її можеш сполохати.
Б о р и с (ламає руки). О, я нещасний, безталанний! О, я безхарактерний чоловік! (До Г о р н о ва). Рятуй, рятуй її, брате!
З а в а д а . Я не мав сили звернути її волю з того манійного шляху, усіяного терном колючим, камінням гострим... Бо я без міри її любив! (Тихо плаче).
Б о р и с. Батьку, батьку! Не вражай ти мого серця твоїми тихо-сумними докорами. Чи не наважився ти хвастати передо мною своїм горем, хвастати, що вмієш щохвилини видавить із старих очей краплю солоної води? Що твоє горе проти мого? Що твої сльози проти моїх сліз? Зваж моє горе з своїм. Зваж мій вік з своїм і зітри мерщій росу з твоїх очей! Ти вже оджив своє і однією ногою стоїш у труні, а я повний нерушених молодих сил!.. Ти був щасливий десятки годів, а передо мною тілько замиготів вогоньок того щастя!.. А я летів орлом, бистрим вітром буйним до мого щастя і тілько що наблизився до нього, як воно почина вже гаснути! Моє горе — пекло палаюче!
Г о р н о в. Радив тобі пильнувати того вогню, бо він тілько раз з'являється нам на віку.
О к с а н а (крізь сон). Б о р и с!..
Г о р н о в. Вона тебе кличе!
Б о р и с (кинувся до неї). Боже, святе небо і земля! Вона мене кличе! Я тут, я біля тебе, моя Оксаночко!
О к с а н а (крізь сон). Перстень, це його... Більш нічого нема, це все... не лякайте... (Замовкла).
Б о р и с. Вона маріє, і в марінні її душа живе мною! О світе мій!..
О к с а н а. Яка холодна земля!.. Пустіть, пустіть мене... За що ви надо мною знущаєтесь?.. Посватався? Текле, що я тобі заподіяла? Б о р и с їде, чом же не вітається?.. Спасибі вам, пані... Пустіть, пустіть мене!.. (Замовкла).
Б о р и с. Що з нею сталося? Вона мов нежива...
Г о р н о в. Припадок, кризис!
З а в а д а . Донечко, донечко! Не покидай же мене, старого, похилого!
Б о р и с. Ох, серце моє, розум мій кригою замерзає... Туманом застилається!.. Ні, не можна тому статися, щоб вона померла! Не вірю я, не вірю!.. Бог справедливий, за що ж така кара? (Упав на коліна біля ліжка, тихо промовляє). Ніколи я не благав нічого незбутнього. Всі думи, всі мої помисли я захиляв до чесної праці, до чесного життя! О боже милий! Дай же життя, хвалити тебе і прославляти твою милость. (Припав лицем до рук)
 
ЯВА З
 
Ті ж і М а к с и м.
М а к с и м. Та що це у вас таке, нехай бог бороне, трапилось? А мені і кажуть люди, що у Антона щось непевне скоїлось, та я не пойняв віри.
З а в а д а . Карає нас господь за гріхи наші.
Б о р и с. Пропащий я, пропащий!
М а к с и м. Гріх вам, гріх, паничу, так вбиваться! Не люди її одіймають у вас, а бог милосердний! Бог дав їй життя, бог і бере. Він один властивець над нами, і ми не повинні ремствувати на його святу волю.
Б о р и с. Не ремствую я, а очевидячки загибаю!..
М а к с и м. А подивіться, паничу, на нас, сліпих людей, та поспитайте, — якого горя ми не перебули? На наших очах люди одіймали дівчину од милого і на його очах її безчестили; на наших очах брали молоду з-під вінця і вели в хороми на безчестя, а потім... (Махнув рукою). Отже ми усе те пережили, пам'ятаючи, що е бог милосердний на небі, котрого заміри нам не відомі. А чи давно, паничу, ви похвалялися здолати нашу мужицьку ваготу і працю? Та чи вам же, паничу, бороться з тими життями?
О к с а н а (тихо). Хто помер? Б о р и с...
Б о р и с. Моя зоре, мій раю!.. Оксано, Оксаночко, прости мене!.. Чого ж ти так пильно дивишся на мене?.. Це ж я, твій любий, твій суджений!
О к с а н а. “Твій любий, твій суджений!” Лягай мерщій в домовину!
Б о р и с. Де ти, серденько, бачиш домовину?..
О к с а н а. Дай я поцілую твої очі! (До його придивляється). Який страшний погляд!.. “Мертвого з гроба не вертають!” Хоч одну іскру жалю... Не треба грошей... на подзвіння... Чого ж сичиш на мене? Пані, гадина... повзе вона... повзе до мене!.. Заховайте мене!.. Повзе, впивається в моє серце... Геть, геть!.. Одірвіть, одірвіть її... (Умирає).
Б о р и с. Що це з нею?

читати