Завантажити

її тимчасово.
Теннер згодився. Він узяв сокиру і в умовлений строк приніс до Дмитра Івановича на квартиру дві сокири. Розпізнати їх було важко. Дмитро Іванович вдячно потиснув скульпторові руку, подякував і розплатився. Між іншим, він часто платив у таких випадках свої гроші.
Через десять днів піп — тут, як уродився. Не втерпів неборака, приїхав просто до Яворницького по свою сокиру.
— Здрастуйте, Дмитре Івановичу! — Здоровенькі були! Що, мабуть, не спиться, по сокиру приїхали?
— Майже вгадали. Приїхав я, бачите, в церковних справах та й надумав до вас заскочити...
Дмитро Іванович підвів попа ближче до свого столу, зняв газету, а під нею лежало дві схожі одна па одну кам'яні сокири.
— Впізнаєте — де ваша?
Піп розгубився. Очі його перебігали з одної сокири на другу.
— Наче оце моя...— невпевнено промовив піп і тикнув пальцем на копію.
— От і не вгадали. То якраз копія, а оце — ваша! Ну, так яку ви тепер заберете — свою чи копію з неї?
— Та, мабуть, свою.
— Оцього вже від вас я не сподівався! Адже вони однаковісінькі. Я міг би й не сказати, що ви помилилися, а все ж сказав правду. Вам, батюшко, однаково, яка буде лежати у вашому будинку, а в музеї, для науки, важливо, щоб у вітрині лежала сокира-оригінал. Ну, то як? — наступав на попа Яворницький.
— Ну що ж, Дмитре Івановичу, якщо так треба для науки, то нехай буде на ваше. Давайте мені хоч копію, а собі вже залишайте оригінал.
— Спасибі. Беріть копію. А ви привезли з собою заповіт на колекцію?
— Привіз, ось він. Подивіться, здається, все гаразд у ньому.
Дмитро Іванович, радіючи собі в душі, взяв папір і спитав:
— А печатка є? Нотаріус завірив?
— Усе там в. Навіть на гербовому папері,— підкреслив піп.
— От і добре. Дякую.
Піп розпрощався і вийшов з будинку Яворницького. Дмитро Іванович забрав заповіт, узяв оригінал сокири і зразу ж приніс до музею, щоб покласти придбаний скарб у вітрину.
 
ЗУСТРІЧІ
 
ЯК НАРОДИЛИСЯ СЛАВНОЗВІСНІ «ЗАПОРОЖЦІ»
 
В перерві між екскурсіями по музею Дмитро Іванович відпочивав у кріслі свого кабінету. В такі хвилини він охоче розповідав нам про свої зустрічі з видатними діячами культури.
З особливою любов'ю він згадував Іллю Юхимовича Рєпіна. Між Д. І. Яворницьким та І. Ю. Рєпіним ще здавна склалась тепла й сердечна дружба. Зустрічі й листування між ними тривали сорок чотири роки. Збереглося 60 листів Ч І. Ю. Рєпіна до Д. І. Яворницького і ЗО листів Д. І. Яворницького до І. Ю. Рєпіна. Листиці—незвичайні: в них: багато цікавого матеріалу про життєвий і творчий шлях двох приятелів, про їх теплі взаємовідносини, їх плідна дружба, що переросла в щирі й сердечні взаємини, має свою цікаву історію.
Яворницький, як відомо, був земляк великого художника. Обидва вони народилися й виросли на Харківщині. Але вперше зустрілися в Петербурзі 1887 року. Тут щороку, святкували річницю Т. Г. Шевченка, на яку збиралось українське земляцтво. Святкували річницю й цього року. Коли Дмитро Іванович прибув на вечірку, Рєпін, побачивши молодого історика, підійшов, і вони міцно потиснули один одному руки. Потім сіли поряд, і між ними зав'язалась щира й невимушена розмова. Говорили про Україну, Запорозьку Січ, розпитували один одного, хто над чим працює.
Приводом до розмови й знайомства був лист запорозьких козаків до турецького султана. Рєпін сказав Яворницькому, Що надумав намалювати запорожців, коли вони зібралися на раду й складають відповідь турецькому султанові на його грізний наказ припинити наскоки на Крим.
Вперше про цей сміхотворний лист запорожців Рєпін почув 1878 року в мальовничому маєтку Абрамцево під Москвою, який належав Саві Мамонтову, що дуже кохався в мистецтві.
До гостинного господаря часто збиралися, талановиті письменники, вчені, художники, артисти. Ввечері вони цікаво розмовляли про мистецтво, співали, грали, читали свої твори. Саме тут Рєпін і почув про листа запорожців до султана. Він зразу ж уявив собі цю сцену, уявив той гомеричний регіт від дошкульних, солоних дотепів і олівцем нарисував запорожців, що заходяться від реготу.
Ідею художника — увічнити запорожців на полотні — гаряче підтримали його друзі. Репін з юним художником В. Сєровим помандрував навесні 1880 року на Запорожжя, щоб на власні очі побачити місця Січі, зібрати потрібний матеріал та відшукати поміж українцями характерних типів для свого малюнка.
І ось перед ним Дніпро-Славута, невгомонні пороги, острів Хортиця. Довго вони блукали по острову, знаходили там мідні гудзики, бляхи, старовинні гроші, порохівниці, іржаві шаблюки. Після Хортиці Рєпін вирушив слідами січовиків — у Капулівку, Пожровське. Тут він зустрів справжніх нащадків запорожців. У своїх малюнках художник відтворював риси їх волі, природний розум, відвагу, велич, дошкульний гумор. У Капулівці Рєпін заніс до свого альбому й могилу Івана Сірка. Побував художник у запорозьких

читати