Завантажити

Петербурзі.
Одного разу, в суботу, на «збіговисько» до Дмитра Івановича, який жив тоді на Митній пристані, завітав Рєпін. у гостинного господаря він застав земляків з України — артистів М. Л. Кропивницького, М. К. Садовського, П. К. Саксаганського, М. К. Заньковецьку, Г. П. Затиркевич та інших. Згодом прийшли туди давні приятелі Яворницького — художники Панас Сластіон, який до того ж пречудове співав і грав на кобзі, Хома Бондаренко — співак і добрий танцюрист. Після вечері Сластіон узяв свою кобзу, сів, склавши ноги, на підлозі й заспівав під акомпанемент кобзи думу «Плач бідних невольників у тяжкій турецькій неволі». Спів глибоко вразив слухачів. Дмитро Іванович глянув на Рєпіна і побачив, що з його очей капають сльози.
— Кобзарю, любий, дорогий кобзарю, ану, змахни з наших очей сльози, щоб ми вдарили лихом об землю. Ушквар нам веселої!
І кобзар ушкварив гопака. Такого гопака, що всіх ніби жаром обпалило!
Тут як випурхне на середину зали Заньковецька, а слідом за нею Садовський! Взута в червоні черевички, вбрана в чудову барвисту плахту, легка й граціозна, Заньковецька, здавалося, літала у повітрі, як метелик, не торкаючись зовсім ногами підлоги. До пари їй як танцюрист був Садовський. То повернеться одним боком, то другим, то скоком-боком, то вихилясом та викрутасом, ще й навприсядки піде!.. А кобзар, граючи, ще й словами жару піддає: «Подивися, дівчино, який я моторний, подивись, оглянься, який я удався!»
І раптом, на диво всім, зненацька зривається з місця Ілля Юхимович Рєпін, кидається на середину зали в танок і як пішов, як пішов «викозулювати» ногами, так куди там професійним танцюристам!.. Кучері в нього розлітаються врізнобіч, а що тільки ноги виробляють!.. То він стукне по підлозі передком, то вдарить каблуком так, що весь посуд Дзвенить на столі, то піде рівною «дрібушкою» по підлозі... І після всього того — враз на канапу, сів і сидить, ніби й не він! Грім оплесків — нагорода танцюристові47.
Це «збіговисько» дуже подобалося Рєпіну. На другий День Ілля Юхимович прислав Яворницькому листа, в якому він дуже жалкував, що не здогадався запросити до себе Дорогих його серцю гостей з сонячної України48.
 
ГОПАК—ТАНОК ЗАПОРОЖЦІВ
 
Листування між ученим і художником з деякими перервами тривало аж до самої смерті. Яворницький не забував Рєпіна, особливо тоді, коли він радував громадськість виходом у світ свого нового твору.
Як тільки в Катеринославі вийшла книжка «За чужий гріх», Яворницький зразу ж надіслав її Рєпіну. 13 березня, 1908 року Рєпін писав Яворницькому: «А вашу книжку «За чужий гріх» я дуже люблю, як і все, що ви пишете: свіжо, правдиво й розумно».
Часто Рєпін звертався до Яворницького у власних справах. У листі з Куоккала 9 травня 1909 року Ілля Юхимович просить Яворницького прислати йому фото з гайдамацьких «свячених ножів».
Ці ножі були потрібні Рєпіну для нової картини «Гайдамаки» .
В одному з листів Яворницький просив Рєпіна «приїхати з сином Юрком на Україну, побувати в музеї, а потім стрілою пролетіти через Дніпрові пороги, повезти сина на старі місця Січі, показати правнука запорожцям, як ото колись привіз і показав своїх синів Тарас Бульба».
Трохи згодом Дмитро Іванович знову благає свого земляка приїхати на рідну землю й подивитися музей, в якому багато можна знайти матеріалів. Тут же і «запорозький курінь» — оселя Яворницького, де можна знайти притулок і увагу господаря.
На запрошення Дмитра Івановича Рєпін 18 жовтня 1910 року відповів, що готує свої. картини на виставку в Рим і дуже шкодує, що не зможе побувати на Дніпрі та в музеї, хоч «це часто викликає сором і тугу на серці, але що вдієш!»
У зв'язку з сімдесятиріччям Яворницького Рєпін прислав на його ім'я сердечну телеграму: «Гаряче вітаю маститого ювіляра. По-дружньому обіймаю безсмертну душу Запорожжя».
Дмитро Іванович дуже хотів збагатити музей деякими малюнками Рєпіна. Він звертається до художника, прохаючи прислати в музей хоч би один етюдик од його цінних і навіки безсмертних картин для музею Поля. Рєпін зважив на щире прохання і надіслав Яворницькому кілька малюнків з життя запорожців.
Рєпін у квітні 1925 року щиро дякував Дмитрові Івановичу за присланий йому автограф. «Ще здаля пізнав ваш автограф і дуже зрадів: значить, живий, а казали, що хворий, що, може, й не виживе... Так, слава богу! Живий, здоровий, і все така ж мила, молода, козацька душа, що любить свою Україну. І я все той же...»
Про свячені ножі Рєпін писав, що фото з них він використав у картині «Гайдамаки», яка пішла в Швецію, до Стокгольма.
Трохи пізніше, 30 листопада 1926 року, Рєпін відкрив своєму Другові таємницю. Він повідомив його, що задумав писати нову картину: «Під великим секретом признаюся вам що я знову взявся за Запорожжя!» Ілля Юхимович мав на увазі нову картину «Гопак». Знову він спрагло перечитував усе, що зберігалося в його бібліотеці про Україну. Читав перш за все твори

читати