Завантажити

Яворницький,— така, як ваша, потилиця.
— Як же ви насмілилися зробити це без мого дозволу? Коли ж це ви встигли змалювати?
Ренін засміявся:
— Це тоді, коли ви уважно розглядали монети.
Генерал покрутив свої довгі й пишні вуса, глянув на своїх співбесідників і вже поблажливо проказав:
— Ну, гаразд, тепер уже нічого не вдієш. У мене до вас прохання: не кажіть більше нікому, що це моя потилиця,— засміють старого дурня.
Вони пообіцяли, проте частенько і Рєпін, і Яворницький «по секрету» розповідали, з кого й що саме намальовано в цій картині.
Багато Рєпін зробив ескізів, щоб використати їх на майбутньому полотні. Один з таких альбомів е і в Дніпропетровському музеї. Його подарував Рєпін своєму другові Яворницькому, а трохи згодом Дмитро Іванович передав його музеєві.
Крім цього варіанта, розповідав Яворницький, Рєпін зробив другу картину. На ній уже не було багатьох постатей, але зате з'явилися нові. Писар — той же, тільки від уже старий, в окулярах. У нього одне гусяче перо в руці, а друге за правим вухом. Без сорочки вже не один козак, а два. Не було в картині козака в кобеняку, що стояв спиною до глядача. Зник козак з пов'язкою. Козак (Тарновський) вийшов на цьому варіанті виразніший. Тут він сидить без шапки, лисий; уся його постать — зосереджена увага.
Ця історична картина нелегко давалася художникові. Рєпін довго працював над кожною постаттю, роками виношуючи в своїй душі окремі образи. Інколи для якоїсь виразної постаті йому були потрібні не один, а два-три типи натурників, щоб з одного взяти вираз обличчя, зріст, а з другого — очі, з третього — пронизливий погляд, великі вусища, усмішку тощо. Так було з головним героєм — Сірком. Портрета Івана Сірка не збереглося, тому Ренін мусив проявити свою творчу фантазію. Довго він шукав підхожу людину для Сірка. І ось навесні 1889 року Рєпіну пощастило! Він зустрівся з генералом М. І. Драгомировим. Коли вперше його побачив, Рєпін аж вигукнув: «Живий Сірко!». Далі навколо Сірка групувалися всі інші персонажі.
Слава «Запорожців» облетіла всю Росію, перейшла й кордони. На виставках у Чікаго, Будапешті, Мюнхені, Стокгольмі картина мала великий успіх.
«Запорожці» — один з найпопулярніших творів Рєпіна. Численні копії і репродукції їх розійшлися по всій країні. Про популярність картини свідчить хоч би той випадок, який описав Рєпін у листі до Яворницького в листопаді 1929 року: «Один мій приятель привіз мені з Полтави куплену на ярмарку скульптуру — копію з відомої моєї картини... Я радію і тішусь, дивлячись на це відтворення».
В «Запорожцях» блискуче показано волелюбний характер, щиру душу й непокірність січового козацтва. Автор картини підкреслив, що жорстока реакція царської Росії не смів гнобити волелюбні, але поневолені народи імперії. «Ніхто в світі не відчуває так волю, рівність і братерство,— писав свого часу Рєпін Стасову.— Все своє життя запорожці залишалися вільними й нікому не корилися. Нехай це буде й глумлива картина, я все-таки напишу».
Дмитро Іванович давно збирався щиросердно подякувати Рєпіну за його «Запорожців». Така нагода випала. Як тільки Яворницький повернувся з Середньої Азії до Петербурга, друзі вченого вирішили вшанувати запорозького батька вечерею. Зібралися в ресторан «Большой медведь». Туди прийшли художники Рєпін, Сластіон, Бондаренко й багато інших діячів культури. Яворницький підвівся з крісла, щиро подякував за ту пошану, яку виявило до нього все товариство, і, звертаючись до Рєпіна, сказав:
— Любий і дорогий Ілля Юхимович! Ви зробили велику честь нашим предкам, запорозьким козакам, а разом з ними й нам тим, що зобразили їх на прекрасній картині «Запорожці», Хто б нас знав до вашої картини? Ніхто. Ми до того були маленькі — при землі, а тепер стали вище на голову! Низенько вклоняюся вам і щиро дякую!..
Щедру допомогу Яворницького під час створення картини Рєпін дуже високо цінив. В перший рік знайомства з Дмитром Івановичем Рєпін подарував йому дев'ять малюнків для його двотомника «Запорожье в остатках старины и преданиях народа». Деякі з цих малюнків Рєпін зробив спеціально як ілюстрації до цього видання, яке йому дуже сподобалося.
Дмитро Іванович у передмові до першого тому писав:
«Автор не може. не висловити щирої подяки глибокошановному Іллі Юхимовичу Рєпіну, що подав до цього твору кілька малюнків з власної колекції і не відмовив у добрих порадах під час вибору їх до видання».
Дружба Яворницького з Рєпіним склалася на творчій основі, й вона не припинялася до самої смерті.
Великий російський художник палко любив Україну, милувався її чарівною мовою, кохався в танцях і піснях. Живучи в Петербурзі, він підтримував постійний зв'язок не тільки з Яворницьким, а й з іншими діячами культури, часто бував на вечорах, які влаштовували українці, що жили в тодішній столиці.
Особливо запам'яталася Дмитрові Івановичу зустріч Рєпіна з корифеями українського театру, які гастролювала в

читати