Завантажити

— Мені дуже хотілося, Марку Микитовичу,— звернувся я до нього,— щоб ви розповіли про свої зустрічі з Яворницьким.
Залізняк витяг з кишені міцного самосаду, скрутив цигарку й затягся густим димом...
...Це було напровесні 1929 року. Якось Залізняк приїхав до Дніпропетровська купити фотоматеріали. Було ще рано. Крамниці зачинені. Вирушив він з вокзалу й попрямував проспектом Карла Маркса. Опинився аж у нагірній частині. Глядь, а ліворуч стоїть чепурний будинок, оточений кам'яними бабами. Між ними виділялася велика статуя Катерини II. Підійшов ближче, читає: «Історичний музей». «От і добре,— подумав,— давно мріяв побувати в ньому». Почекав з півгодини. Чує, хтось зсередини відчиняє двері. З музею вийшов сивенький дідок з ключами в руках.
— Можна зайти?
— Заходьте, музей відчинено.
Зайшов Залізняк до музею, оглянув його. В найбільшому залі, в самому центрі, стояла восьмигранна вітрина. Дивиться він — усередині лежать ювілейні адреси, різні дарунки, а зверху — мармуровий бюст Д. І. Яворницького. Залізняка дуже цікавила ця людина. Чув він про нього, але досі ще не бачив. Уже виходячи з музею, побачив на дверях напис: «Директор». Зайшов туди й питає вченого секретаря:
— Чи можна побачити директора?
— Зараз його ще немає. Почекайте. А що у вас до нього, які справи?
— Та я з села: привіз з собою деякі фотокартки. Чи не пригодяться вони для музею?
— Покажіть!
Залізняк показав пачку фотокарток. Секретар музею уважно розглянув їх і сказав:
— Цікаві у вас фотокартки, думаю, що Дмитрові Івановичу вони сподобаються. Але вам доведеться трохи почекати.
Чекати Залізнякові не було часу, бо він поспішав до крамниць, щоб не спізнитися потім до поїзда. Тоді секретар йому й каже:
— Я дам вам його домашню адресу. Запишіть: «Майдан
Шевченка, п'ять».
— Дякую!
Секретар пообіцяв розповісти про ці фото Яворницькому. Дуже жалкував Залізняк, що в той день, як він був у музеї, йому не довелося побачитись з професором Яворницьким. Повернувшись додому, він зразу ж кинувся лаштувати фото, щоб надіслати їх ученому поштою, а за одним заходом і листа. Залізняк писав:
«Шановний Дмитре Івановичу, дорогий професоре! Пробачте мені, що я лізу до вас з своїми фотокартками. Був я в музеї, та за браком часу мені не пощастило з вами
побачитися. Ваш секретар, напевне, розповів про мене, бо він бачив фотокартки. Отже, надсилаю вам купу фотокарток. Подивіться, будь ласка, якщо там знайдете щось путяще,— заберіть їх для музею. Тут сфотографовано селянські весілля, старих людей у характерному одязі, віджилу техніку тощо. Був би радий, якби ви порадували мене хоч би невеличкою відповіддю.
Щиро вітаю і земно кланяюся»36.
 
Коли Дмитро Іванович одержав бандероль від Залізняка й глянув на фото, він страшенно зрадів. Уважно переглянув їх і того ж дня приніс до музею. Він зібрав науковців-етнографів, показував фотознімки й хвалив Залізняка за вдалі сюжети, за його доброякісну працю.
— Ці фотокартки мають для музею велику цінність: вони показують побут і життя краю,— казав Яворницький. Він попросив у секретаря паперу й тут же з любов'ю став писати:
 
«Шановний Марку Микитовичу!
Щиросердно дякую Вам за прислані фотознімки. Тут багато чого є цінного для науки. Фотографуйте й далі все те, що відображає побут людей. Прикладаю моє звертання до вчителів про збирання етнографічного й фольклорного матеріалу. Було б добре, якби ви записували цікаві слова й вислови селян та надсилали мені для українського словника, який я пишу вже давно. Будете в місті — зайдіть до мене.
З щирою пошаною Дм. їв. Яворницький»
 
Одержавши цього листа, Марко Микитович з більшим запалом узявся збирати матеріали й фотографувати старовину. А згодом послав фотознімки й записані слова. Послав і чекав, що скаже вчений. Нарешті надійшла відповідь. Цей лист Марко Микитович зберіг. Оскільки лист має великий інтерес для етнографів, наводимо його цілком.
«Вельмишановний Марку Микитовичу!
Ваші фотознімки я одержав і гаряче, від щирого серця, дякую вам за них. Це є живі картини з живого життя українського народу, дорогий матеріал для науки етнографії. Йдіть і далі по тому ж шляху: знімайте характерні типи людей, їх житла, одежу, хазяйські приладдя, худобу — все, що коло чоловіка й для чоловіка. Записуйте народні пісні, казки, прислів'я, загадки, окремі виразні слова, лайки, вуличні прізвища — в усьому цьому виявляється душа, серце, розум, бажання живого чоловіка. Ви приклали до Вашого листа тільки 13 українських слів, а які ж вони характерні та виразні! Давайте ж мені, давайте побільше таких слів! Не пропускайте мимо себе й таких слів, які звуться соромливими словами. Для науки немає соромливих слів. Іноді в таких словах криється глибоченна старовина, яка значила зовсім не те, що вона значить зараз. Ви от носите ім'я Марка, а ось скільки б'юсь, щоб дізнати, чого той

читати