Завантажити

Марко товчеться по пеклу, а й досі того не доб'юся. Відкіля пішла ця поговірка, і як це пояснює сам український народ, ні один славіст мені не довів. Я не можу зараз дати Вам матеріальної допомоги, щоб облегчити Вашу роботу, бо Ви самі добре знаєте, яке ми нині переживаємо безгрішшя. А проте, коли в нас забряжчать у кишені побрязкачі, то ми не пошкодуємо розтулити перед Вами свого гаманця, щоб дати Вам допомогу ширше розгорнути свою працю на ниві рідної науки.
Про той матеріал, який є в нас у музеї, ви не турбуйтеся, бо про нього турбується сама держава.
З щирою та правдивою до вас повагою
Дм. їв. Яворницький»
25/ХІ 1930 p.
 
— У цьому листі я відчув стільки тепла й справжньої доброзичливості,— казав Залізняк,— що загорівся великою охотою служити для вченого й для музею: фотографувати, збирати для науки все, що біля людей і для людей. Збирав і нараз надсилав цей матеріал Дмитрові Івановичу.
Між ученим і фотографом-селянином зав'язалася тепла дружба. Вже трохи пізніше Дмитро Іванович запросив Залізняка прибути до нього додому.
 
«Вельмишановний Марку Микитовичу!
Я хотів би за всяку ціну бачити вас у себе вдома. Ким і де ви працюєте? Яка у вас сім'я? Коли у вас е змога, то приїдьте до мене та захватіть портрет свого батька, якщо він є.
З щирою пошаною Дм. Яворницький»
25/ІІІ 31 р.
 
Одержавши цього листа, Залізняк відклав усі справи й не поїхав, а полетів у Дніпропетровськ. Йому дуже кортіло побачити, який же він е, той професор, що так тепло листується з ним і добросердно запрошує його до себе.
На майдані Шевченка Марко Залізняк знайшов будинок номер п'ять. Натиснув на кнопку. За дверима почувся голос;
— Хто там?
— Це я, Залізняк, із Удачної.
— А-а! Залізняк! Заходьте, заходьте! — ласкаво запросив Яворницький.— А ваше прізвище не просте — історичне, першим його оспівав Тарас Шевченко!
Дмитро Іванович потиснув руку і запросив гостя до світлиці.
Тут Марко Микитович передав Яворницькому свої етнографічні фотознімки, а за одним заходом свого зошита, в якому карлючками були записані селянські пісні, нові слова, які ввійшли в ужиток колгоспників. Це були найдо-дожчі дарунки для вченого.
Дмитро Іванович підвівся з свого крісла, підійшов до Залізняка й сів біля нього на канапі. Цікава розмова між ученим і фотографом тривала довго. Стрілка годинника вже порушила режим у цьому будинкові. Але Дмитро Іванович не пускав гостя, він усе глибше й глибше проникав у його душу, цікавився життям.
— А як же ви, в глухому селі та ще в дореволюційні часи, стали фотографом?
— А це було так. Ще юнаком, після закінчення двокласної школи, я вичитав у газеті таку об'яву: «Хто хоче заробити 100 карбованців у місяць, придбайте в Харкові за чотири карбованці апарат «Фотокартонет». Батько мій був людина побожна, він категорично виступив проти мого задуму. «Ти, Марку, викинь з своєї дурної голови отой фотоапарат,— якось нагримав він.— Оте діло від сатани!» Тоді я потай від батька зібрав од щедрування, посипання та поздоровлення з Новим роком чотири карбованці, сходив до поштаря, і він допоміг мені оформити замовлення. Через тиждень я одержав посилку з фотоапаратом і приладдям до нього. З того часу я не розлучався з цим ділом — став фотоаматором.
Дмитро Іванович уважно слухав Залізняка, інколи всміхався, перепитував окремі слова та вислови.
— Так у вас, виходить, є великий досвід! Це ж прекрасно. Отакого чоловіка я й шукав.
— Воно-то прекрасно, але й не дуже: були в мене і приключки з цим фото, були й невдачі.
— Які ж приключки? — спитав Яворницький.
— Це було під час війни в чотирнадцятому році. Мене забрали до війська, послали полковим фотографом. І ось там вийшла оказія.
— Яка?
— Ось яка. Іде мені назустріч командир полку. А я зняв свого кашкета та й кажу: «Драстуйте, з середою будьте здорові!» Він спочатку аж чмихнув, а потім визвірився на мене злими очима та як гаркне: «Струнко! Ти хто такий?» Я кажу: «Фотограф, ось мій документ!» — «В стрій, на передову! Мені фотографи не потрібні!»
І опинився Залізняк на передовій позиції, був поранений, а все ж носив фотоапарата, з ним не розлучався і в госпіталі, і все своє життя.
Яворницький вислухав цей епізод, добре посміявся, потім вийняв книжечку й щось записав до неї.
— Так от що, Марку Микитовичу, йдіть до мене фотографом. Пишіть заяву, а завтра я дам наказа, щоб зарахувати вас до археологічної експедиції на літній сезон. Як, відпустять вас з колгоспу?
Залізняк з великою охотою прийняв запрошення керівника експедиції стати фотографом. А щоб не було будь-яких непорозумінь, він попросив академіка написати про це листа до голови колгоспу ім. Дем'яна Бедного.
Правління колгоспу не перечило. Тоді Залізняк з дружиною та матір'ю взяли квитки й приїхали просто до свого знайомого Д. І. Яворницького. Професор гостинно прийняв

читати