Електронна бібліотека/Проза

так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
СкорописСергій Жадан
Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
Лиця (новела)Віктор Палинський
Золота нива (новела)Віктор Палинський
Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Завантажити

Івановичу, ви забились у наш край? Що привело вас до мене? — примруживши очі, поцікавився Бродський.
— Могили та кам'яні баби приведи мене сюди. Бродський зразу ж нахмурився. Але Дмитро Іванович знав одне дошкульне місце в цього пана — його шанолюбство. Цим він і скористувався тепер.
— А чого це вас, Дмитре Івановичу, тягне на мої степи, хіба могили виросли тільки на моїй землі? Вони ж є і в інших краях!
— Що правда, то правда — є, але там немає таких господарів, як ви. Я вважаю за краще звернутися до вас — людини тямущої, свідомої, культурної, яка вміє шанувати пам'ятники минувшини і, розуміється, допоможе в археологічних дослідженнях могил. Як ви на це?
— Так я й знав. Ну що ж, беріть копачів та розкопуйте отут, поблизу маєтку, дві могили,— неохоче погодився господар степу.
Дмитро Іванович подякував і другого дня зранку, поки Бродський ще не передумав, почав розкопки.
У могилах знайдено кістяки, стрілочки, наконечники списів, луків, залізні речі.
Бродський і сам любив старовину. Тому час від часу приїздив на баскому вороному жеребці й уважно розглядав викопані там речі.
На другий день розкопок археологові пощастило. Дмитро Іванович знайшов найдорожчі речі — не золото, не діаманти, а кам'яні форми — виливниці, призначені для литва бронзового знаряддя, яким у давні часи користувалися люди. Та недовго вчений милувався цією знахідкою, бо про неї зразу ж дізнався Бродський; він немов з-під землі з'явився біля могили.
— Ану, Дмитре Івановичу, покажіть виливниці. Археолог неохоче показав рідкісну знахідку. Бродський узяв її до рук, цмокнув язиком, оглянув, а потім категорично сказав:
— Ці виливниці я заберу собі, а все інше, що ви знайдете,— беріть у музей.
— Як це собі? — здивувався археолог.— Це ж музейний скарб!
— Земля моя, могили мої і те, що в могилах,— теж моє. Отож буде так, як я сказав.
Нахабство поміщика обурило вченого. Яворницький одразу ж припинив розкопки й пішов порадитися до свого доброго приятеля Павла Федоровича Тушкана — директора дослідної станції і середньої сільськогосподарської школи, яка була на землі Бродського.
— Біда, Павле Федоровичу,— розводив руками Яворницький.
— Що сталося, яка біда?
— Та як же,— бідкався археолог,— супостат Бродський забрав викопані кам'яні формочки для литва. Як вам це подобається?
— Ви не хвилюйтесь. Я спробую вплинути на нього, може, він поверне до музею. А поки що, мій друже, спочиньте, а я тим часом розповім вам про свої мандрівки до поміщиків. Хочете?
— Будь ласка, послухаю: ви мені обіцяли викласти всі подробиці, слухаю.
Агроном Тушкан, щоб вибрати підхоже місце для школи й дослідної станції, відвідав багато поміщиків, оглянув їхні землі, ставки, ліси. Про свої враження від цих зустрічей він докладно розповів Яворницькому. Типи й характерні риси поміщиків, про які він розповів, наштовхнули Дмитра Івановича на думку написати книжку «Поміж панами».
В цьому художньому творі Яворницький показав цілу галерею поміщиків і земських діячів, замінивши їхні справжні прізвища. Це був суворий вирок устрою, що породив і виховав цих не потрібних світові людей, які знали тільки карти, горілку та розпусне життя.
Розпрощавшись з Тушканом, Яворницький повернувся до Катеринослава. З думки не йшли виливниці. Він узяв перо й написав до Бродського листа. Яворницький просив його передати музеєві виливниці хоч би на час, щоб зробити з них копії. Але той категорично відмовився виконати прохання.
Згодом з приводу цього Дмитро Іванович послав до Тушкана листа, в якому виклав свій гнів і обурення. Ось кілька рядків з цього листа.
 
“Любий і дорогий куме, Павле Федоровичу! Так паскудний Бродський і не дав мені камінців для того, щоб зробити з них моделі! Нехай же він, анахтим, підкладе їх собі під боки в труну на той світ! Зате я дуже радий, що побував у Вас, бачив Вас, балакав з Вами і одібрав од Вас коштовний лексичний матеріал. Із Вашого «Словничка» я узяв у свій більше ста слів, яких не було ні в словнику Грінченка, ні в моєму власному...
 
2/VII 1914 p. Усією душею Ваш Д. Яворницький”37
 
Боротьба за виливниці тривала. Після довгої сварки й умовлянь з боку Тушкана і Яворницького поміщик мусив поступитись. Він нарешті віддав виливниці, щоб тільки зняти з них копії. Яворницький забрав оригінали виливниць і зразу ж виставив їх у музеї.
Хоч як приндився й казився Бродський, але ні оригіналів, ні копій цих формочок він уже не одержав. Вони назавжди лишилися в музеї.
Під цими виливницями появився напис: «Знайдені Д. І. Яворницьким при розкопках могил біля ст. Ерастівки».
Через деякий час Бродський появився в музеї.
— Я приїхав по виливниці, час-бо їх повернути.
— Це ви так думаєте, що час, а я іншої думки: не збираюсь їх повертати.
— Чому?
— А тому, що на своїх степах



Партнери