Завантажити

просту селянку-трудівницю.
— Що правда, то правда — ви не пані, ви більше за пані: руки багатьох панянок не варті вашого мізинця. От що. Краса рук не в ніжності, а в тому, на що вони здатні, що вони можуть створити для людини. Отож, Тетяно Якимівно, бережіть свої руки. їх шанобливо будуть цілувати. Запам'ятайте це!
Після теплої розмови Дмитро Іванович запросив гостю випити з дороги чаю. Потім пішли в музей. Яворницький познайомив Пату з експонатами, повів до етнографічного залу.
— Ану, гляньте своїм свіжим оком, чого тут не вистачає?
— Мабуть, петриківських розписів! — усміхаючись, нерішуче сказала Пата.
— Ви вгадали. За цим я вас і привів сюди. Дуже прошу, Тетяно Якимівно, розмалюйте нам стіни цього залу.
— Добре. Тільки чи догоджу? Не знаю, як воно вийде...
— А ви зробіть так, як умієте.
Через кілька днів стіни етнографічного відділу музею зацвіли чарами — квітами, від яких ніби повіяло степом.
Як тільки Дмитро Іванович заходив у музей, він перш за все прямував у цей відділ, довго милувався неповторними розписами. А потім одного разу викликав художника Василя Степановича Соляника і попросив його скомпонувати з цих малюнків панно. Художник охоче погодився. 1929 року фото цього панно було опубліковане в першому томі збірника Дніпропетровського крайового історично-археологічного музею.
Колекція різноманітних малюнків петриківських майстрів і нині зберігається в фондах музею. А 1960 року в Дніпропетровському музеї було відкрито виставку праць народних майстрів села Петриківки, присвячену декаді української літератури й мистецтва в Москві.
Мистецтво петриківських народних умільців — це гордість нашого краю. В їх композиціях часом можна побачити химерні, фантастичні форми рослин, квітів, ягід, овочів, метеликів. У великих панно трапляються зображення птахів, яких немає в природі.
Найстарішим майстром у селі Петриківці була Тетяна Якимівна Пата, яка прожила 95 років і виховала ціле покоління майстрів декоративного малювання, їй надано звання заслуженого майстра народної творчості УРСР і нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Праці Т. Я. Пати та її учнів відомі всій країні. Приємно відзначити, що панно та фризи її роботи прикрашають стіни музеїв Москви, Ленінграда, Києва, Львова й Дніпропетровська. А коли була організована Всесоюзна сільськогосподарська виставка в Москві, то петриківські майстри на чолі з Т. Я. Патою розмалювали спеціалізовану крамницю кустарних виробів у павільйоні Української РСР.
Декоративне мистецтво по-справжньому розвивається після Великого Жовтня. 1936 року в селі Петриківці була відкрита школа декоративно-прикладного мистецтва. Там викладала Т. Я. Пата, яка підготувала десятки чудових майстрів декоративного розпису. Серед них — Ф. С. Панко, В. І. Соколенке, сестри Віра й Галина Павленко та інші. Праці багатьох з них виставлені в музеях Канади, Чехосло-ваччини, США, Франції, Югославії, Бельгії, Індії, експонувалися на Всесвітній виставці в Брюсселі 1958 року.
Починаючи з 1958 року у Петриківці працює фабрика сувенірних виробів «Дружба». Тут під керівництвом відомого художника, учня Т. Я. Пати, Ф. С. Панка (заслуженого майстра народної творчості УРСР) працюють представники старшого покоління Г. І. Ісаєва, Г. Я. Прудник, Т. Ф. Завгородній, М. Г. Шишацька, С. Я. Клюпа та молоді художники Н. І. Шишацька-Турчина, Н. М. Шулик, М. Т. Шишацька та інші.
В тому ж 1958 році тут відкрився філіал дитячої художньої школи. Всі 16 випускників — учні Ф. С. Панка — мають високу кваліфікацію по розпису. Багато з них нині — в художніх училищах країни. Серед художників-петриківців дев'ять майстрів є членами Спілки художників УРСР35.
Група майстрів петриківського розпису за оформлення Будинку художників у Києві, ресторану «Маяк» в Дніпропетровську та інші великі праці була удостоєна звання лауреатів Республіканської комсомольської премії ім. М. Островського.
В 1970 році при фабриці відкрився експериментальний цех Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату, де працюють майстри художнього розпису.
Приємно відзначити ще одну деталь. Життя творчого колективу петриківчан останнім часом відображено на кіноекрані. За сценарієм місцевої поетеси Н. П. Нікуліної та режисера А. П. Стафідова створено два кінофільми: «Дивоцвіт» і «Всі барви життя». Хоч фільми й мають одну й ту ж адресу, одначе вони не повторюють один одного. Якщо кінотвір «Усі барви життя» присвячено художньо-поетичному дослідженню витоків талановитості цілого краю, то «Дивоцвіт» простежує народження гармонії в душі митця, художнього таланту. Поява цих фільмів, які вийшли на республіканський екран, промовисто свідчить, що петриківський розпис став своєрідною візитною карткою Дніпропетровщини у багатьох куточках нашої Вітчизни.
Повертаючись одного разу з роботи, знайомий професора Яворницького Дмитро Захарович Стрекозов зупинився біля трамвая, що проходить поблизу парку Шевченка.

читати