Завантажити

Ось тут їх треба згадати добрим словом, подякувати за допомогу в збиранні скарбів матеріальної, а головне, духовної культури, і слід сказати, що всі ці скарби взято з первісних джерел, з цілинної етнографічної товщі, де вони ще заціліли в усій оригінально-первісній красі.
Кілька слів скажу про мої історичні праці. Переді мною лежав незайманий переліг, а орачів — як кіт наплакав. І я писав, орав цей переліг, як умів. Багато в моїй роботі огріхів, але я знаю, що після моєї роботи вийдуть на це поле нові ратаї з новими, кращими плугами, і зорють його без огріхів, і не судитимуть мене, старого, за мої невільні провини, а, може, ще й спасибі скажуть.
Дмитро Іванович дуже цінував і любив О. В. Коваленка. Він писав до нього: «Любий і дорогий Олексо Васильовичу! Я без кінця буду вдячний, якщо ви справді візьмете на себе труд зібрати колекції солі та окам'янілості для музею. Коли випаде у Вас вільний час, приїздіть до мене і покажіть мені Ваш ясний лик! Хочу Вам подякувати за Вашу прихильність до науки. Низенький Вам уклін, і од усього серця кажу: спасибі! Ваш Д. Яворницькит»72.
 
НЕ ЗАРОСТАЄ НАРОДНА СТЕЖКА
 
Коли слухаєш тих, хто знав Дмитра Івановича Яворницького, знайомишся з реліквіями старовини, що їх зібрав він, читаєш його численні наукові праці й художні твори, перед тобою постає чарівний образ ученого й людини з щедрим серцем, бентежною вдачею і крилатим розумом.
Дмитро Іванович найменше дбав про себе й для себе. Його особисте життя поступалось перед невтомною працею над історією, археологією і літературою. Він докладав усіх сил, щоб здобутки матеріальної і духовної культури стали надбанням людей від плуга й верстата, щоб героїчне минуле нашого народу будило в сучасників почуття гордості за своїх славних предків і любов до Вітчизни.
Своїм подвижницьким життям, невтомними пошуками скарбів сивої давнини академік Яворницький здобув заслужену шану й любов народу.
Ще 1929 року у Велико-Хортицькому районі на Запоріжжі виникло нове село — Яворницьке. Автор цієї книжки зацікавився історією села. Виявилося, що в ньому живе тепер 60 сімейств. Дехто з теперішніх жителів працював з Яворницьким в археологічній експедиції, що досліджувала територію Дніпрогесу. Отож тридцять п'ять років тому селяни вирішили назвати ім'ям ученого своє нове село, яке було перенесене із зони затоплення в інше місце. Чимало його старожилів ще й досі добрим словом згадують ученого.
10 жовтня 1940 року на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У розглянуто питання про увічнення пам'яті академіка Яворницького. Наступного дня Указом Президії Верховної Ради УРСР Дніпропетровському історичному музею надано ім'я Яворницького, а також передбачено встановити йому надмогильний пам'ятник.
У будинку, де жив і працював академік, історичний музей заснував бібліотеку, до якої ввійшло кілька тисяч власних книжок ученого. В кімнатах будинку залишилися картини, старовинний одяг, архівні матеріали, які належали історикові. Співробітники музею вивчали листування Дмитра Івановича, впорядковували багатющий архів.
Давно чекали дніпропетровці цієї радісної події. Третього листопада 1988 року біля будинку Д. І. Яворницького зібралися шанувальники Запорозького Писаря. У супроводі кобзарів, які виконали героїчний козацький марш, усі завітали в курінь Д. І. Яворницького. Тут після тривалого капітального ремонту було відкрито меморіальний Будинок-музей.
Не можна було без хвилювання слухати на мітингу виступ Катерини Литвиненко, яка у 1935 році прийшла помічницею у цей дім.
І як відгомін минулих літ прозвучали тут жартівливі пісні, вірші і розповіді у виконанні артистів театра ім. Т. Г. Шевченка, з якими вчений дружив і щедро допомагав їм у творчій праці.
На урочистостях звучали старовинні українські народні думи та пісні, які свого часу зібрав етнограф і фольклорист Яворницький.
З любов'ю попрацювали на реставрації будинку художники під керівництвом Вячеслава Юрченка.
Працівники музею з великою любов'ю зібрали матеріал про життя, наукову та громадську діяльність Яворпицького. Відновлено його робочий кабінет, усе тут зберігається так, як було за життя вченого. В меморіальній кімнаті виставлено оригінали документів, наукові праці, які характеризують його як видатного дослідника історії запорозького козацтва, археолога, фольклориста, етнографа, лексикографа, письменника й прогресивного діяча.
Оглядаючи меморіальний будинок вченого, гість може побачити багато рідкісних картин кінця XIX — початку XX століття, їх створили художники В. Бондаренко, П. Баришніков, М. Васильєв, С. Васильківський, К. Вроблевський та інші митці. Окрасою кабінету є портрет Д. І. Яворницького. Його ще в 1920 році малював Ф. Красицький. Коли старший науковий співробітник меморіального Будинку-музею А. Перкова дає пояснення до цього портрету, то каже: «Сучасники розповідають, що, дивлячись на Дмитра Івановича, можна було дізнатися про нього все: слов'янин написав на його обличчі

читати