Завантажити

Телята ж не хрещені?
Зірвався в класі сміх. Розгніваний панотець пробубонів басом:
— У тебе не тільки теляча голова, а й свиняче рило!
Далі розгорнув журнал і вивів одиницю таким рвучким рухом, що аж скрипнуло перо.
Почувся дзвоник на перерву. Законоучитель кібчатимн нігтями схопив журнал і швидко вийшов з класу, понісся, як сполоханий журавель.
Учні зелементували, підстрибуючи:
— Теляча голова... Ме... Ме...
Друзі підійшли до Остроградського.
— Добре ти провчив його.
— А тепер. Мишко, розкажи добре нам задачу. Незрозуміла...
— Задачу цю можна простіше розв'язувати, ніж у книзі.
Мишко пояснював.
— Дивись, то це ж зовсім просто... Тільки треба догадатися. Спасибі, Мишко!
Потім розпочався урок з математики. Учитель дав завдання. Остроградський швидко розв'язав задачу і заходився креслити лінії, що розпочав ще на уроці закону божого. До нього підійшов учитель.
— Розв'язав уже?
— Уже.
Вчитель узяв зошит, подивився.
— Відповідь вірна. Але розв'язано не по-книжному.
— По-книжному довго, а так простіше.
— А це що ти креслиш?
— Хочу обчислити кут од планети до Землі.
— То діло не нашого розуму...
— Але ж цікаво...
— Краще розв'язуй по-книжному задачу, — зауважив учитель і пішов до інших учнів...
Невдовзі після пам'ятного уроку закону божого учні сповідалися у церкві перед причастям. Дійшла черга до Мишка Остроградського. Насуплений панотець сердито нахилив його голову до церковної книги в бляшаній оправі, накрив чорним покривалом і почав сповідати.
— Скажи, чи маєш гріхи, отроче?
— Маю...
— А чим нагрішив?
— Тим, що поклав свою телячу голову та свиняче рило на священну книгу.
Панотець затупцював, переступаючи з ноги на ногу, як кінь під мухами, але не міг порушувати ходу сповіді. Лише блаженним голосом повторював:
— Прощається і розрішається... Прощається і розрішається...
Правою рукою панотець хрестився, а лівою забрався під чорне покривало, намацав голову Мишка і щипав його за вухо.
Коли виходив Мишко з церкви, його товариші запитали:
— А чого в тебе сльози на очах?
— Від щирої сповіді і каяття.
Та цим не закінчилося покарання Мишка Остроградського. Законоучитель поскаржився на нього наглядачеві Івану Петровичу.
— Закону божого не вчить... Богохульствує, творя гординю во храмі божім...
Іван Петрович покликав Остроградського до себе в кабінет.
— Розкажи, Мишко, чим ти провинився і на уроках математики, і на уроках закону божого?
— Математику я дуже люблю. Хочеться робити більші обчислення і розв'язувати складніші задачі.
— А закон божий? Чим ти розгнівив панотця?
— Розгнівив тим, що відповідав про святу Марію та про сорок святих так, як вони намальовані у нашій церкві, у Говтві.
Іван Петрович зацікавився розповіддю Мишка.
— Приїхали б до нас та подивилися, як запорожці порозмальовували... Люди моляться до тих ікон і завжди свічки до них ставлять.
— Це дуже цікаво. При нагоді приїду.
— Ото добре... А панотця я більше не дратуватиму. Хай він сказиться... Бачите оце в синцях вухо? То він мене так сповідав перед самим престолом божим.
Іван Петрович подивився на синці, поклав руку на голову хлопця, по-батьківському провів по світлій чуприні.
— З тебе. Мишко, люди будуть... А в твою Говтву я колись поїду подивитися на ті картини, що про них розповідаєш.
27
Рано-вранці Іван Петрович любив ходити, де найбільше збирається народу: чи то на монастирський цвинтар, чи на базар.
Якось у неділю спостеріг він по дорозі до монастиря зборище людей, що слухали двох мандрівних дяків, які разом з солдатом виконували пісню “Всякому городу нрав й права”. Дяки тягли верескливим голосом, а солдат густим басом ніби ударяв у бубон. Далі дяки замовкли, тільки солдат наспівував:
Задумали базилевці
Свій вік вкоротити,
Козаченьків-вергунівців
Та й закріпостити...
Составили вергунівці
З Турбаями ряду —
Обступили панську оселю
Спереду і ззаду.
Не дослухавши пісні, Іван Петрович, упізнавши співака, обізвався:
— Це ти, Семене?!
— Я, батьку отамане!..
З цими словами співак, спираючись на костур і шкутильгаючи на одну ногу, підійшов до Івана Петровича.
— Де ж ти таку пісню взяв?
— Сам вигадав про те, що було в наших Турбаях. Обнялися, як давні друзі, по-козацькому — тричі навхрест.
Серед гурту людей пронісся гомін:
— Дивись... Такий пан, а обнімається з простим солдатом!
— Душа ж однакова, що в простого, що в пана.
— Не завжди однакова... У кого добра, а у кого зла. Перше, про що запитав Семен, це:
— А чи живий ще той кінь, що його викохали і подарували вам задунайці, назвавши Отаманом?
— Живий,

читати