Завантажити

Благослови, батьку, разом із сербіянами стати у військо і захищати козацьку честь.
— Благословляю на святеє діло!
— Будемо із сербіянами брататися, як і діди наші в походах браталися, визволяючи невольників із Кафи та Стамбула.
Козаки загули, як бджоли перед роїнням, задзвеніли шаблями, то виймаючи, то заправляючи їх у ПІХБИ...
Закульбаченого коня тримав за повід старий січовик. Коли Іван Петрович сів у сідло, молоді січовики тісним колом обступили вершника, підхопили руками коня і понесли кілька кроків.
— Тпру-у!! — зупинив коня старий січовик. — На прощання дамо ім'я цьому коневі. Назвімо його Отаманом! Якщо нам тепер замазано кізяком рота і не дозволено обирати отаманів, то хай хоч коня назвемо по-своєму. Нехай наша слава по світу іде!
— Добре вигадала стара голова! — схвально загукали задунайці.
— Прощайте! Не забувайте земляків!
— Ще зустрінемося, — гукав Семен Битий, — бо всі дороги на цьому тісному світі, де блукають наші брати-сіромахи, сходяться докупи! Як знайду десь крихітку правди, то розповім при зустрічі!
— Прощайте!
— Прощайте!
Кінь ударив копитами — і над полиневими звоями придорожжя легенька курява послалась.
Стояли січовики, махали шапками, дивлячись услід вершникові, тінь якого при заході сонця здавалася велетенською.
Незабутні враження від задунайських зустрічей повіз Іван Петрович на місце нового призначення — у Псковський драгунський полк. Розмови задунайців ще не раз наверталися на думку поетові, і він переливав їх у рядки нових частин “Енеїди”, прославляючи троянців-козаків, що з великими пригодами мандрували до омріяних берегів.
Багато дало поетові річне перебування в дунайському поході.
У Псковському драгунському полку Іван Петрович не знайшов тих задушевних зустрічей, які мав із задунайськими січовиками. Незабаром він подав рапорт про звільнення з військової служби, і 1808 року 23 січня “из Псковского драгунского полка по прошению оставлен капитаном с мундиром”.
Шлях послався в столицю, куди Іван Петрович повіз і закінчену четверту частину своєї “Енеїди”.
22
— Яка ганьба!.. — зривалося мимохіть із уст. Хотів розвіяти наплив думок, забутися.
Мовчання обширів придорожніх порушувало одноманітне теленькання дзвоника, припасованого до корінної дуги тройчатої запряжки виснажених далекими міжстанційними переїздами коней. А коли, сидячи в бричці, починав дрімати, то здавалося, що зателенькав дзвін Петропавловської фортеці над Невою. Тоді розвіювався сон, а уста знову шептали:
— Яка ганьба... Знущання...
З цими словами він залишив столицю після того, як дочекався прийому в військовому міністерстві. Приймав чиновник особливих доручень — помічник графа Олексія Андрійовича Аракчеєва. Гостро врізалася в пам'ять вся розмова...
“Капітан Котляревський?”
“Так точно, ваше превосходительство!”
“Просите місця для служби в столиці?”
“Так точно...”
“Вашу справу розглянули... Можна задовольнити прохання при одній умові”.
Чиновник особливих доручень поглянув так, ніби наважувався помилувати або засудити. Іван Петрович витримав цей погляд.
“Можна задовольнити, — продовжував після короткої колючої паузи, — при умові, щоб ви...”
“Я не розумію, ваше превосходительство, про що йде мова”.
“То гірше для вас, капітане, — кинув з підкресленою неприязню чиновник і самовпевнено продовжував: — Нам потрібні вірні слуги государя... Ви дворянин і повинні розуміти, що велика, єдина від Балтійського моря до Камчатки імперія потребує відданих слуг государя. Єдиний богом даний імператор, єдині помисли, єдина віра, єдина... Все має бути єдиним! І хай “убояться всі язици, яко з нами бог”... Його сіятельство граф Олексій Андрійович з дозволу імператора запроваджує військові поселення. На півдні Росії вони матимуть подвійне значення. Зміцнять військову систему керівництва державою і зіграють протверезну роль серед малоросів, схильних мріяти про вигадані вільності. Для встановлення повного спокою навіть пісні малоросійські мають бути заборонені!.. Ви мене розумієте?!”
“Не зовсім, ваше превосходительство...”
“То зрозумійте... Можемо направити вас, капітане, на роботу по жандармському відомству... Ви знаєте побут і життя малоросів... Саме по жандармському відомству ви принесете користь государю і імперії”.
“Я не підготовлений до такої роботи”, — зніяковів Котляревський.
“Можна випробувати ваші здібності... Його сіятельство граф Олексій Андрійович радить мати замашний кулак і міцні нерви”.
“Ні того, ні другого я не маю”, — тихо відповів Іван Петрович.
“Шкода... Без цих здібностей вам не піднятися вище вашого капітанського чину. Для такого бравого офіцера це вамало. — Звівшись із-за столу, чиновник особливих доручень додав: — Подумайте, капітане... Це найпочесніша служба для офіцера-дворянина... Подумайте і приходьте — я вас представлю світлійшому

читати